Трохи злих думок і гарних фото

Привіт, друзі!

Сьогодні в мене дуже гидко на душі через вчорашній випадок у Львові. Не можу сказати, що я цього чекала, але, якщо чесно, щось подібне було передбачуваним. Не тому, що це сталося саме у Львові, адже подібні конфлікти вже траплялися і в інших містах України. Просто цього разу все було настільки гучно, що відео миттєво розлетілися по всій країні.

Мені прикро за Львів, але не більше, ніж було б прикро за будь-яке інше українське місто.

Побачила багато дописів у соцмережах на кшталт: «Ось які ми тут у Львові патріоти, всі зупиняються о дев'ятій ранку під час хвилини мовчання і вшановують пам'ять загиблих Героїв, а самі кидаємося на ТЦК». Особисто я не вважаю, що ці речі потрібно змішувати.

Це приблизно так само, як паплюжити вишиванку лише тому, що хтось, хто її носить, чинить погані вчинки (а таке теж роблять і мене це страшно дратує).

Який між цим зв'язок? Те, що сталося, — це справді гидко. Це неправильно, і я жодним чином не підтримую подібну поведінку.

Мій чоловік був добровольцем. Він воював, а згодом звільнився лише через сімейні обставини. Так пощастило далеко не всім.

Саме відсутність чітких термінів служби та зрозумілих правил демобілізації, на мою думку, і породжує величезне суспільне напруження, страх і різноманітні корупційні схеми.

Люди бояться. Але страх сам по собі не може бути виправданням. Моєму чоловікові теж було страшно. Думаю, страшно було майже кожному, хто йшов захищати країну. Але він зміг переступити через цей страх.

Саме це, як на мене, і відрізняє справжню мужність. А ті люди, які вчора стрибали по перевернутому автомобілю, більше нагадували розлючених мавп, ніж громадян, які хочуть справедливості.

Хоча я зовсім не виключаю, що серед них могли бути й ті, хто свідомо провокував натовп. На жаль, для цього зараз є дуже підготовлений ґрунт — через накопичене невдоволення, недовіру та багато невирішених проблем.

І ще одне. Часто кажуть, що ТЦК — це зло. Але ж там служать такі самі люди, як і всюди. Армія — це теж частина нашого суспільства. Є чесні люди, є несправедливі, є порядні, є ті, хто зловживає владою.

Якби вчорашні агресивні хлопці самі опинилися у війську, то їх могли б перевести у ТЦК, чи можемо ми бути впевнені, що вони поводилися б інакше? На жаль, ймовірно вони були б тими, хто зневажав би потенційних мобілізованих і вимагав би в них хабарі.

Усе це дуже сумно...

Але мій сьогоднішній допис мав бути зовсім про інше. А про мою прогулянку серед золотистої пшениці під блакитним небом.

Учора чоловік із дітьми їздив велосипедами в поля й нарвав для мене жита, пшениці та вівса. А сьогодні ми вже з Даринкою теж пішли збирати матеріал, щоб поповнити запаси.

Я дуже хочу провести ще один майстер-клас із плетіння вінків. Перший я проводила для своїх подруг, а тепер хочу організувати його вже у студії нашої куми. Цього разу він буде платним і стане для мене першим маленьким кроком у цьому напрямку.

Поки що лише збираю матеріал і все планую, але дуже хочу, щоб усе вдалося.

Побажайте мені успіху. ❤️

І, попри весь біль, я все одно вірю: нас не зламають.

А всі, хто винен у злочинах, рано чи пізно мають понести справедливе покарання.