Сліди, що ведуть до весни

Учора й позавчора в нас усе тануло. Настільки тануло, що утворилися величезні калюжі біля будинку, на сільських дорогах. На трасі, звісно, теж усе тече, але там вода стікає — калюжі не затримуються. Снігу ще дуже багато, тож погода не надто приємна, точно не суха.

З фотографіями я трохи запізнилася. Коли все ще було повністю засніжене, зробила трохи більше світлин — хочу поділитися з вами. Наприклад, ці фото ще з того періоду. Одного ранку, три-чотири дні тому, був дуже красивий схід сонця. Я прокинулася й із вікна спальні зробила кадр: небо рожеве, усе таке ніжне-ніжне, новий день починається…

А потім удень, коли сонце почало сліпуче сяяти, усе стало яскравим, небо — блакитним. Це було дуже красиво. І сніг уже тоді починав м’якнути — ще не танув так активно, але ставав вологим. Для порівняння на перших двох фото це добре видно.

А ще я звернула увагу на сліди, мабуть якогось кота - сусідського чи Міки. Навряд чи це якась звірина з лісу. Буває іноді якийсь зайчик пробіжить чи лисичка, іноді білочка. Але біля самого будинку я, здається, нікого, крім білок, не бачила — та й ті здебільшого по деревах. Тож ці сліди на снігу, мабуть, киці. Видно, як вони тягнуться під балконом, повз грядку з полуницею, між двома вишнями. Хоча може і пса невеликого. Тут бігають усі приблуди вночі, суцільного паркана ж у нас ще немає.

А ще на фото видно трохи недоладну конструкцію — її чоловік змайстрував, щоб урятувати складені під балконом дрова. Він складав їх дуже високо, і влітку ця купа почала нахилятися. Щоб усе не впало комусь на голову — бо маса там чимала, а діти бігають поруч, — він зробив таку опору. Тепер дрова вже частково прибрали, а та підпірка стоїть собі самотньо — наче нагадування про те, що не все йде так, як ми собі планували.