Гей, поля, поля зелені

У сьогоднішньому п'ятничному дописі про поезію, в підтримку ініціативи @lilideleopolis, продовжую розміщати вірші авторства Григорія Савовича Сковороди.

Гей, поля, поля зелені,
Зелом-квітом оздоблені!
Гей, долини, і балки,
І могили, й пагорки!

Гей ви, вод потоки чисті!
Береги річок трависті!
Гей же, кучері які у дібров сих і гайків!

Жайворонок над полями,
Соловейко над садами,-
Той під хмарами дзвенить, сей же на гіллі лящить.

А коли зійшла денниця,
То прокинулася птиця.
Музика звучить навкруг, у повітрі шум і рух!

Тільки сонце визирає —
Вівчар вівці виганяє,
На сопілочку свою котить трелі по гаю.

Пропадайте, думи трудні
І міста багатолюдні!
Я й на хлібові сухім житиму в раю такім.

Григорій Сковорода, "Гей, поля, поля зелені"

Я дуже люблю місця в яких живу. Навіть не уявляю про те, щоб на щось їх проміняти. Звісно ж у світі існує безліч красивих місць, і хотілося б їх всі відвідати, вони можуть сильно захопити своєю красою. Та мені чогось в них не вистачає. Не можу навіть якось пояснити це словами.

Вже неодноразово писав про те, як мені подобаються дороги, поля розперезані ярами, ліси, та звісно ж Дніпро. Ті місця, де іноді можна їхати декілька годин й нікого не зустріти. Хоча це все залежить від настрою, іноді хочеться когось зустріти на шляху та перекинутися парою слів, а іноді якось так, щоб нікого не зустріти та побути на самоті в дорозі.

Побачити як виглядає одне й теж місце як взимку, так і влітку, коли тут сонячно чи коли похмуро. Дорога може бути одна й та ж, а от виглядає завжди по-різному. І ти завжди на ній інакший. Так і хочеться назавжди заблукати десь у цих дорогах та полях.
"Сто доріг в ногах лежить мого роду".

І раптом зазвучала у моєму серці пісня яку я не чув з початку зими. Пісня, слів якої я не знаю. І покликала мене ця пісня в дорогу, щоб в котрий раз зануритися у світ ярів, гір і лісів. Я ще не знав, куди я піду – може, у Зінське, може у Вовчі гори. А може на Раків шпиль. Та це й не важливо куди, якщо звучить у серці пісня.
Пісня, слів якої я не знаю.
Мені добре зрозуміло, про що вона, ця пісня – про життя, що не має кінця, і про долю… Але слова цієї пісні залишаються незбагненними. А може, мені і не потрібно їх знати.
Для кого ця пісня? Хто знає…
Може, для мене самого. А може, для всього світу.
Пісня, слів якої я не знаю…

Алекс Родін, "Коли звучить у серці пісня"