Груша бера

Привіт, друзі! Дозріли в нас не тільки сливки, а й грушки. Це літня грушка, точніше — пізньолітня, ранньоосіння бера. Я її добре пам’ятаю ще з дитинства: у нас колись була стара груша, яка завжди дозрівала саме тоді, коли я йшов до школи. Тобто 1 вересня вона вже рясно обсипалася. Я ходив, збирав ті грушки, щоб брати із собою до школи й смакувати ними. Вони були неймовірно солодкі, аж сік капав! Через це вони були трохи незручні в дорозі, але смак компенсував усе.

Зараз, здається, сезони трохи зсунулися, і груші достигають швидше. Якщо врахувати й церковний календар, який теж зсунувся на 13 днів, то десь так воно й виходить. Можна сказати, що зараз груші дозрівають якраз «на 1 вересня».

У нас росте три молоді грушки. Вчора я обірвав одну, найближчу до дому, і набрав 5 відер солодких і запашних плодів. Це доволі багато, бо ці груші довго не зберігаються — їх треба їсти одразу. Деякі, зеленуватіші, можуть полежати трохи довше, а жовті — буває, ніби в одну мить стають м’якими й починають гнити зсередини, робляться гниличками. Тому ми роздаємо їх знайомим, друзям, усім, хто любить грушки, аби не пропали.

А ще дві грушки є в нашому саду. Можливо, хтось інший з родини їх обірве, бо в мене не завжди є час. Якщо чесно, мені катастрофічно бракує часу на все — найбільше на відпочинок. Так хочеться кудись поїхати хоча б на кілька днів. Але відсутність власного транспорту та троє дітей щоразу відсувають цю мрію кудись далі й далі. Ми завжди залежимо від інших… Треба нарешті це виправляти, я гадаю.