Wednesday Walk. A Walk on the Green Holidays
(Edited)
| En | Ua |
|---|---|
| A few days ago, during one of those rare moments when the whole family split into different “teams,” I stayed at home with our youngest — Maxym. My wife took the older kids to a children’s birthday party, and I had the chance to go for a walk with the little one. He falls asleep best in the stroller during walks, so we set off along our familiar village road, heading downhill from our house. At first, the path was rocky, covered in coarse gravel, but eventually, it turned into a neatly mowed grassy lane — right up to the edge where tall, uncut grass began. Still, I managed to follow one of the trampled tracks, and we continued down — toward the slope beneath the woods, where summer cottages used to be. Some are now completely abandoned, but here and there flowers still bloom — especially the purple lupins, standing as a quiet reminder of someone’s love for this land. | Кілька днів тому, в один із тих рідкісних моментів, коли вся родина розділилася на "фронти", я залишився вдома лише з нашим найменшим — Максимом. Дружина з старшими дітьми поїхала на дитячий день народження, а мені випала нагода погуляти з малим. Він найкраще засинає на прогулянках, у візочку — тож ми вирушили нашою знайомою сільською дорогою, вниз від дому. Спочатку шлях був кам’янистий, укритий грубим гравієм, але згодом дорога перетворилася на акуратно покошений газон — аж до межі, де починалася висока некошена трава. Все одно я зумів проїхати по одній із витоптаних колій, і ми рушили далі — до спуску з гори, під ліс, де колись були дачі. Деякі вже зовсім занедбані, але подекуди цвітуть квіти, особливо фіолетовий люпин, як пам’ять про чиюсь любов до цієї землі. |
| En | Ua |
|---|---|
| I noticed one particular plot of land: a once densely overgrown foundation of an unfinished building near the forest has now been cleared — the trees and bushes have been cut down. Perhaps someone has bought it and plans to build, or maybe the old owners have decided to return to their dream. And it really is a beautiful place — with the forest nearby, gentle hills all around, and once, not far from there, there was a small pond. Sadly, that little pond has since dried up. | Звернув увагу на одну ділянку: колись густо зарослий фундамент недобудови під лісом тепер розчищено — дерева і чагарники зрізано. Можливо, її хтось купив і хоче будуватися, або старі власники знову взялися за мрію. І місце справді гарне — поряд ліс, пагорби, а неподалік колись було невеличке озерце, яке, на жаль, висохло. |
| En | Ua |
|---|---|
| As I passed by that spot, I saw a heron take off from the reeds. I even managed to capture a photo of it — or at least I think I did. The bird is barely visible in the picture, but I know for sure it was there. | Проходячи біля цього місця, я побачив, як із очерету злетіла чапля. Я навіть встиг зняти її на фото — чи, принаймні, мені так здалося. На знімку її майже не видно, але я точно знаю — вона там була. |
| En | Ua |
|---|---|
| Meanwhile, the little one was peacefully asleep, and we continued along the field road. We reached another pond — this one hadn’t dried up, just become overgrown and wild. And again — silence, greenery, the true lushness of nature. A bit further on, we passed another homestead: the house was beautiful and well-kept, but empty. Its owner passed away a few years ago, and the heirs chose not to live there. Now wild carrot grows in the garden — technically a weed, but strikingly beautiful, especially when in bloom. | Малий тим часом солодко спав, а ми рушили далі польовою дорогою. Дійшли до ще одного ставка — цей не висох, просто став зарослим, диким. І знову — тиша, зелень, справжнє буяння природи. Далі — ще одна садиба: будинок гарний, доглянутий, але порожній. Власник помер кілька років тому, а спадкоємці не стали там жити. Тепер у саду росте дика морква — так, бур’ян, але дуже гарний, особливо під час цвітіння. |
| En | Ua |
|---|---|
| Maxym and I made it all the way to the river. I even managed to catch a glimpse of the beaver dam — though only from a distance, since I didn’t want to leave the stroller. The river had overflowed its banks quite a bit, winding like a snake through the tall grasses. It’s a truly beautiful spot — perhaps even good for fishing, although I’m not sure there’s actually any fish in there. | Ми з Максимом дійшли до річки, я навіть поглянув на боброву греблю, хоч і здалеку, бо не хотів залишати візочок. Річка сильно розлилася, в’ється між травами, наче змія — місце дуже гарне, можливо, для риболовлі, хоч я не певен, чи є там риба. |
| En | Ua |
|---|---|
| On the way back, we came across cows grazing in a pasture and a horse standing quietly in the yard of one of the village homesteads — it was far away, barely visible in the photo. Green branches still hung on the gates — a sign of the recent Green Holidays (Zeleni Sviata), when people in our region decorate their homes, fences, and gates with greenery for Pentecost, the feast of the Holy Trinity. It was peaceful. So very peaceful. It was a holiday Monday, and no one in the village was working — no mowing, no repairs, no buzzing trimmers like on a regular weekday. Just me, my son, and this meditative silence — a rare gift in the bustle of daily life. Maxym had a wonderful nap. And I, I simply found rest for the soul. | На зворотному шляху ми зустріли корів на пасовищі і коня на подвір’ї одного з сільських обійсть — стояв далеко, майже не видно його на фото. А на брамах ще висіли зелені гілочки — сліди Зелених свят, які в нас прикрашають ворота, паркани й оселі на П’ятидесятницю, день Святої Трійці. Було тихо. Дуже тихо. Бо був святковий понеділок, і в селі ніхто не працював — не косили, не ремонтували, не гуділи мотокоси, як буває у звичайний день. Лише я, син і ця медитативна тиша, яку так рідко зустрінеш у щоденній метушні. Максим виспався на славу. А я просто відпочив душею. |
0
0
0.000
It is a blessing to be able to spend time outdoors and walk through these beautiful places in contact with nature, excellent 👌
It is a true blessing to have an army so strong in spirit, capable of holding back a brutal and heartless enemy like the Russians, keeping them at a distance so they cannot destroy everything and burn it all to the ground. I am deeply grateful to the Armed Forces of Ukraine and to our people, who have endured immense suffering and torture at the hands of these Russian degenerates, yet have not broken.
I completely agree with you, my friend. Best regards.