Традиції посівання

Усіх з Новим роком! Незалежно від нашого настрою (а він переважно у всіх не надто святковий) новий 2024 рік настав. Настав він у супроводі масованої атаки безпілотних літальних апаратів, у народі знаних як "шахеди". Всього росіяни запустили по Україні 90 шахедів, з низ сили оборони збили 87. Це рекордний показник результативності. І треба було, щоб аж два з трьох незбитих дронів долетіли до моєї рідної Львівщини (чи може все ж це були палаючі уламки від збитих дронів). За дивним збігом обставин було пошкоджено навчальний корпус університету у Дублянах, де колись давно навчався Степан Бандера і загорілася хата-музей головнокомандувача УПА Романа Шухевича у селі під Львовом (чи може кацапи цілилися туди свідомо, тоді їхній страх справді ірраціональний, бо символи, яким вже стали Бандера та Шухевич, не знищиш, атакуючи фізичні будівлі).

А вранці до нас вже о сьомій годині завітав перший посівальник, сусідський хлопчик, і розбудив нас. А прийшов він до нас посівати, бо ця традиція новорічного посівання повернулася на ту дату, де вона і була сто років тому - 1 січня. Бо ще торік діти ходили "новолітувати" 1 січня (відчуваєте докази того, що колись таки посівали на Новий Рік), а не незрозуміле і дивне свято - Старий Новий Рік? А потім ми і своїх підняли, щоб піти засіяти хоча б до найближчих сусідів та родичів. Треба ж традиції берегти.)) Фото, жаль, не робив, було ще темно і поступово посвітлішало, поки ми ходили. Я лише супроводжував дітей, бо багато в кого є собаки, яких діти бояться, хоча вони лише гавкають.

До речі, може не всі знають, що таке посівання? Це такий звичай, який тягнеться своїми коренями у сиву давнину, мабуть що до тих часів, коли наші предки святкували Новий рік навесні. Тому і ходили полазники (ще один синонім до слова "новолітники") із торбами, повними зерна, від хати до хати і засівали зерном на достаток та благополуччя у Новому році, примовляючи при цьому певні слова. За це вони отримували солодощі та фрукти (яблука, горіхи, цукати), а тепер вже й гроші дають.

Колись посівальниками мали бути лише хлопці, бо дівчат просто не пускали, але це вже давно відійшло в минуле, лиш подекуди можуть не пустити якесь дівча, хіба що перед нею маю в хату хлопець зайти. Як і змінилися побажання, бо колись бажали великого урожаю, міцного здоров'я, багато дітей (аякже, це ж робочі руки, яких завжди бракувало селянам). Зараз, у зв'язку з війною, багато віншувань актуалізувалися. Ось які слова промовляли сьогодні Даринка і Маркіян:

Сію сію посіваю,
Щастя, долі вам бажаю.
Я посію на теплО,
І щоб світло в вас було.
Я посію вам пшениці,
Щоб ви мали паляниці.
Ще посію гарне жито,
Щоб скоріше в мирі жити.
Просо ще посію,
На віру й надію.
Та ще рису та пшона,
Щоб закінчилась війна.
Вже пуста моя торбина,
Хай все буде Україна.

Автор - Юлія Гончарова.

А посівальників у нас сьогодні було чимало, он яку купу зерна насіяли в коридорі. Це я його акуратно змів мітлою, щоб зручніше було ходити. Але хай хоч день полежить, завтра зберу його і занесу матері, хай курочок годує)).