Полонина Залім

Привіт, друзі! Нарешті у мене дійшли руки розповісти вам про нашу з дружиною прогулянку на полонину Залім. Я просто поступово розкривав подробиці нашої мандрівки в Карпати, бо ж насправді розповідати було про що, а також переривався на інші повідомлення, бо ж постійно щось трапляється цікавого.

Отож, це було на третій день нашого перебування в горах. Як я вже розповідав, тоді наші плани зруйнував дощ, настрою особливого не було, але перед вечором розпогодилося і ми вирішили прогулятися до локації, вказівник на яку ми зауважили перед тим, коли відвідували водоспад Гук. Туди йти було менше, але все ж у неспішному темпі це зайняло близько години, то ж коли ми піднялися до входу на полонину і на вході побачили табличку "Вхід 40 грн з особи", то назад вже не повертали, а вирішили продовжити прогулянку (бо ж спочатку протестна українська натура збунтувалася: "Як платити, за що"? 😄). Біля самих воріт ніхто плати не брав, то ж була думка, що контролери вже зміну здали і пішли спати, бо ж вже вечоріло . Але ніт, там біля сараю з дровами сиділа тітонька, яка люб'язно запропонувала нам заплатити і ми здалися 😜.

То що це таке - полонина Залім? Як я собі розумію (я нікого про це не розпитував, просто здогади), просто кілька сімейств, які там жили (або це декілька поколінь великої родини) об'єднали свої земельні ділянки, щоб пропускати туристів через свою територію за гроші, створивши чи обладнавши декілька туристичних локацій. Наприклад, стежка до трьохсотлітньої смереки та до гігантської гойдалки була викошена, щоб не йти травами.

Як смерека, так і гойдалка доволі цікаві, але без вражаючих краєвидів, що відкривалися з полонини, вони не варті уваги, щоб туди спеціально іти, ще й за гроші, хай і невеликі. А от гори внизу і на протилежному боці річкової долини - це просто вау! А ще це було після дощу, то ж з над деревами піднімався відпар, який плив над лісом, наче марево.

А це лавочка, де можна відпочити та почекати своєї черги до гойдалки 😮. Бо там справді була черга, не зважаючи на передвечірній час. Якісь дівчати перед нами десять хвилин фотографувалися, поки не зробили вдалий кадр для Інстаграму (випадково почув це, та вони і не приховували цей момент, бо завищали від радості, коли переглянули фото на телефоні 😄)

На полонині справді жили собі звичайним життя люди. Були як геть старі будиночки, так і сучасні котеджі, які, можливо і здавалися, хоча я ніде не бачив згадок про це.

Після гойдалки можна було піднятися до Нарінецького водоспаду (потім прочитав, що стежку до нікому раніше невідомого водоспаду в лісі розчистили і облагородили якраз ті люди, що тут живуть), але до нього 15 хвилин іти, туди і назад - це півгодини, а темніло вже на очах, а нам ще ж до номера повертатися, то ж ми з дружиною вирішили обмежитися оглядовим майданчиком, з якого було видно гори та всю полонину.

А ще на майданчику хтось поставив ось таке дзеркало для фотографій 🙂.

То ж третій день нашого перебування в горах можна було вважати врятованим, хоч нам і не вдалося поплавати в озері Молодості. Але ж враження від прогулянки та побачених краєвидів перекреслили всі негаразди. А зараз, переглядаючи фото, я знову хочу в гори 😉.