Monomad Contest. Autumn Celebration
| En | Ua |
|---|---|
| Autumn was generous with its worries back then. It felt like it had just begun, yet the time had already come for the celebration being prepared in our eldest son's class. Technically, it wasn’t school yet, just a group of four-year-olds, but the excitement was real—performances, poems, and autumn decorations. Markiyan had his own little poem, just four lines, though he insisted on having a longer one. The autumn decor came together quickly. Chrysanthemums, of course, had to be bought—a classic school event scenario—but at least they could be planted near the school afterward. Pumpkins and apples, however, were easy to find at home. Back then, they were still stored in the pantry, carrying the scent of autumn, waiting their turn. A few pumpkins and a basket of apples were set aside for the celebration, while the rest remained at my mother’s—most of them were eaten by the livestock, which was the reason they had been grown in such numbers. Now, these events feel so distant, as if from another life. Autumn has already passed, the pumpkins have long since turned into pies and feed, and the chrysanthemums may have already taken root near the school. But memory holds on to that day—the proud voice of a child reciting his poem, the bright orange spots of pumpkins, and the warm autumn coziness that seemed so ordinary back then. | Осінь тоді була щедрою на турботи. Здавалося, вона тільки-но почалася, а вже прийшов час свята, яке готували у класі нашого старшого сина. Формально це ще не школа, лише чотирирічки, але хвилювань вистачало, бо ж виступи, вірші, осінній антураж. Маркіян мав свій віршик — маленький, на чотири рядки, хоча вимагав довший. Осінній декор зібрали швидко. Хризантеми, звісно, довелося купити — класична історія для шкільних свят, але принаймні їх можна було висадити біля школи. А от гарбузи й яблука знайшлися вдома. Тоді вони ще стояли в коморі, пахли осінню, чекали своєї черги. Декілька гарбузів і кошик яблук приготували для свята, а решта залишилася в мами — їх переважно з’їла худоба, для якої й висаджували таку кількість. Зараз ці події здаються такими далекими, ніби з іншого життя. Осінь вже минула, гарбузи давно перетворилися на пироги й корм, а хризантеми, можливо, вже прижилися біля школи. Але пам’ять береже той день — дитячий голос, що з гордістю читає свій вірш, яскраві жовтогарячі плями гарбузів і теплий осінній затишок, який тоді здавався звичним. |
0
0
0.000
!BBH