Цвіте черешня в мами на городі

Цього рока природа прокинулася дуже швидко, настільки швидко, що я не встигаю реагувати публікацією світлин 😉. Фотографії я роблю, звісно, але все так швидко і водночас зацвітає, що не хочеться засмічувати стрічку, тулячи все докупи. Ось наприклад ці фото я зробив 4 квітня, це вже майже тиждень тому. Зараз черешневі сади цвітуть масово (а це саме черешня), навпроти мого вікна у лісі цвіте маса диких черешень і виглядає це мегакрасиво. А тоді квіти на черешні лише починали розпускатися. Це я зайшов по справах до батьків, вже й не пригадаю за чим (тут би згадати іноді, що вчора робив, а не тиждень тому, пам'ять із цією війною, постійними вибухами, геть кепська стала, тому мої щоденникові пости на децентралізованому блокчейні отримують ще один сенс - зберегти для себе, а потім і для прийдешніх поколінь мої думки та переживання).

Тут мені одразу згадалася пісня, яка лунала щонеділі в концерті на замовлення "Росте черешня в мами на городі, стара-стара, а кожен рік цвіте...". Вона доволі сумна, про невдячність дітей, я ніколи її не розумів, та й досі не розумію, як можна не дякувати своїм батькам і забути про них, навіть коли живеш далеко? Але зараз не про це, лиш хочу сказати, що пісня врізалася в пам'ять. А черешня ця ще дуже навіть молода, батько нащепив її декілька років тому на підщепі-дичці, яка сама виросла біля купи каміння, дивно, що їй взагалі сил стало для цього.

Та неподалік від цієї черешні росла стара грушка, яка була старою, коли я був малим. Вона так і залишилася дичкою і родила, хоч і доволі дрібними, проте дуже смачними та солодкими грушками, з яких виходив просто неймовірний компот. Але цього року батько зрізав її, бо вона вже дуже стара і кожного року якісь гілки обламувалися та падали, а там стежка, де бігають діти. Але все одно сумно, коли зникають такі символи дитинства 🙁.

Хоча звісно це все просто сентименти, цінність не в речах, а в людях. В тому числі і тих, хто зараз на фронті стримують навалу ворога. Ми не повинні цього забувати і допомагати будь-яким способом. А ще пам'ятати тих, хто загинув на війні за незалежність нашої держави. Бо це обов'язок живих - пам'ятати про полеглих, тих, кого вже з нами немає...