Час кататися на санчатах

В нас настала справжня зима, яка і не думає відступати. Снігу щодня насипає дедалі більше, то ж саме час кататися на санчатах. У нашому дитинстві ми проводили надворі дуже багато часу, катаючись на санчатах, лижах чи ковзанах, грали в сніжки, будували фортеці, спускалися на ковзанах. Ми збивалися у цілі ватаги і іноді батьки не знали де нас носить і єдиний спосіб з нами зв'язатися - це треба було на слух визначити, де сильний галас, вийти до брами і, набравши, якомога більше повітря в легені, покликати нас додому. Ми прибігали усі мокрі, з холодними ногами, з червоними щоками та замерзлими пальцями. І я не можу сказати, що ми якось більше хворіли, ніж теперішні діти. Не буду стверджувати, що ми були здоровіші, як це прийнято серед нашого покоління, але точно не особливо більше застуджувалися через те, що більше часу проводили на вулиці.

Зараз я такого не спостерігаю. Дуже рідко можна побачити якийсь гурт дітлахів, що з галасом прокладає на крутій гірці із щойно випавшим снігом нові санні траси. То ж доводиться самостійно "вигулювати" дітей, інколи навіть виганяти на вулицю, щоб відірвати їх від смартфонів. Ми, звісно, самі їх їм даємо, бо той час, який вони в них проводять, звільняє нас для якоїсь роботи. Але так звикають до ґаджетів і потім їм без них постійно нудно. Але то таке.

Сьогодні хочу поділитися фотографіями, як ми з Маркіяном ходили кататися з гірки. Ми ще не купили йому окремих санчат, то ж він використовує Даринчині. Ми пішли під ліс, там де колись чи не щодня катався на санчатах я.

Але з того більш крутого схилу я не ризикнув спустити Маркіяна, бо він заріс подекуди кущиками і його ніхто ще не роз'їздив. Можливо якби він був старший, то сам би захотів там спуститися, але ми просто кілька разів спустилися просто по вулиці, де є невеличкий спуск від лісу.

Ми довго не були, але точно зробили більше десяти спусків і я ще витягував сина назад)). І паралельно я милувався красою зимового лісу, розмірковуючи над тим, що давно на початку грудня не було такої зими.