Збір м'яти

Привіт, друзі! Кілька днів тому я помітила, що моя м’ята вже достатньо виросла, і вирішила, що саме час її зрізати й посушити. Після цього вона вже стане грубішою, жорсткішою, і більше не даватиме такої ніжної зелені, як навесні чи на початку літа. Тому я завжди стараюся вчасно її зібрати, обрізати, гарненько просушити — і вже потім виростає нова свіжа поросль прямо з кореня. Та, знаєте, така духмяна, м’яка, соковита. Якраз для чаю.

А ми дуже любимо м’ятний чай — усі вдома: і я, і діти, і чоловік. Навесні, щойно м’ята починає "прокидатися", тобто відростати із підземних пагонів, що перезимували у землі, ми вже за тиждень-два п’ємо чай зі свіжого листя. Я посадила її біля кам’яного фундаменту нашого дому, з південної сторони. Камінь там добре нагрівається протягом дня, а потім ще довго віддає тепло — і вечорами, і навіть вночі. М’яті це, очевидно, дуже подобається, бо росте вона там прекрасно.

А влітку, коли спекотно, я її регулярно поливаю. І щоб мала вологу для росту, і щоб охолодити ґрунт — бо камінь сильно нагрівається, а волога трохи стримує перегрів. Зараз якраз надійшов час для сушіння м’яти. Я її зрізаю, перебираю, розстеляю тонким шаром у темному, провітрюваному місці — так, щоб на неї не потрапляли прямі сонячні промені. Після висихання обрізаю листя, складаю в банку — і от вам запашна м’ята на зиму. Ароматна, духмяна, приємна — зимовими вечорами такий чай особливо смакує.

Учора, коли я різала м’яту, мені допомагав мій молодший син Максим. Він справжній мамин помічник — хоча, звичайно, і татів теж. Усе, що ми робимо, йому цікаво. Він завжди хоче наслідувати, повторювати кожен крок. А тому ми стараємося бути дуже обережними: де що залишаємо, які інструменти використовуємо — бо Максим усе бере в руки, пробує, хоче бути «як дорослі». Чесно кажучи, з усіх трьох дітей він, напевно, найбільш ініціативний. Його дуже цікавить, як працюють речі, як щось зробити власноруч.

Особливо він любить, коли тато косить газон. Щойно почує звук газонокосарки — одразу стрімголов біжить до нього, щоб разом косити. І тато його не відганяє — бере до себе, ставить перед собою, Максим тримається за ручку, і вони разом кілька разів проходять туди-сюди по двору. А потім син переключається на щось інше — бо в нього вже інші плани, інші справи.

Такі от в нас дні — справжні літні, теплі, яскраві. Потроху все починає достигати. То огірки, то помідори. Їмо їх свіжими, а ще вже час задумуватися над заготовками на зиму: щось солити, щось квасити, маринувати. Бо потім узимку, коли відкриваєш баночку й дістаєш хрумкий огірочок — згадуєш це літо, його смаки, запахи, довгі дні, сонце, і стає якось тепліше на душі.