Спроби відволіктися

Привіт, друзі!

Останні два дні були емоційно важкими для мене. Я маю на увазі суботу і неділю. У суботу ми зустрічали тіло дядька. Його привезли урочистим кортежем, який проїхав через усе місто до каплички, де він лежав. Усі, хто хотів, могли прийти попрощатися з полеглим воїном, захисником.

А вчора вже відбувся сам похорон. Було дуже спекотно і важко не лише від спеки, самі розумієте, які емоції мене переповнювали… Але я не хочу зараз про це говорити. Просто ввечері, після похорону, я, повернувшись додому, вийшла сама в наш сад. Пройшлася, подивилася, що де росте — просто хотілося відволіктися від сумних думок.

Поглянула на виноград. Він уже дав гарний приріст, відцвів, грона почали розвиватися. Хвилююся, чи встигнуть вони дозріти цього року, бо розвиток дуже пізній — через холодний травень і заморозки. Багато винограду, на жаль, обмерзло. Якби не заморозки, урожай, гадаю, був би більшим.

Цього року в нас три лози плодоносять (загалом їх вісім має бути). Дві з них ми вже знаємо — який у них смак, а третя плодоноситиме вперше. Тож чекаємо з нетерпінням. Сподіваюся, погода посприяє розвитку винограду. Взагалі нам дуже потрібен дощ, бо скоро все засохне.

Виноград і все інше біля дому ми ще можемо підлити. Але от поле з картоплею — якщо не буде дощу, то знову в нас не буде картоплі третій рік поспіль. Це справді виснажує. Адже вкладено чимало зусиль.

Але, як і з нашою боротьбою — в нас немає вибору. Ми мусимо щось робити: працювати, боротися, воювати. Бо інакше нас усіх чекає смерть від московських загарбників. Тож треба збирати себе докупи й продовжувати опір.