Спостереження за білочкою

Наприкінці жовтня, коли осінь вже впевнено переходила у свою прохолодну пізню стадію, в моєму саду відбулася невеличка, але дуже цікава подія. Того ранку я була вдома з наймолодшим сином. Старші діти вже пішли до школи, а чоловік працював на другому поверсі. Усі були зайняті своїми справами, і день здавався звичайним.

Аж раптом мій погляд випадково впав на вікно, і я побачила щось несподіване — білочку, яка стрімко бігла парканом у сусіда через дорогу. Її пухнастий хвіст грайливо вигинався за кожним її рухом, а крихітні лапки спритно ковзали по поверхні мурованої огорожі.

Через мить стало зрозуміло, куди саме вона так поспішала. На сусідньому подвір’ї ріс великий горіх, і це було її очевидним пунктом призначення. Хоча майже всі горішки вже зникли з гілок, під деревом у траві залишилося вдосталь для запасливої білочки. Зима не за горами, і вона, безсумнівно, готувалася до холодів.

Не гаючи часу, я швидко схопила свій фотоапарат із багатократним оптичним зумом і встигла зробити кілька знімків цієї маленької мешканки нашого району. Білочка швидко рухалася, тому якість фотографій, можливо, не ідеальна, але вони чудово передають її жвавість і спритність.

Такі моменти нагадують мені, що природа навколо нас живе своїм життям, повним турбот і підготовки до змін сезонів. Ця білочка стала справжнім осіннім акцентом того ранку, залишивши по собі теплі спогади і відчуття гармонії з навколишнім світом. 🐿🍂