Прогулянка серед польових маків

Прогулянка серед польових маків та волошок — саме так міг би називатися цей допис. А якби ще додати: «...разом із донечкою та молодшим сином», то заголовок вийшов би в дусі старих книжок XVIII століття, коли назва переказувала майже весь зміст. Згадайте хоча б повну назву «Робінзона Крузо» — не така вже й коротка, як ми її знаємо. Там ціла передісторія на півсторінки!

Думаю, з мого жартівливого варіанту ви і так здогадалися: гуляли ми з Даринкою та Максимом — моїми донечкою і молодшим сином. Максима треба було приспати, а найкращий спосіб зараз — це прогулянка. Він сидить у візочку, поволі дрімає, вперто бореться зі сном, тримаючись за поручень. Голова хилиться, але він не здається. І от нарешті — засинає, і я акуратно кладу його, щоб не розбудити. Далі він уже спить спокійно.

А ми з Даринкою тим часом вирішили пошукати суниці. Але в тому місці, де розцвіли маки, їх не було — ще не дозріли. Тож вирішили піти в інше місце.

Але повернуся до квітів. Польові маки — надзвичайно гарні. Хоч і нетривкі: зривати їх не варто, бо не доживуть до вази, осипляться ще по дорозі. Але в полі — вони вогняні, яскраві, палають червоними пелюстками, немов криваві краплі. Дуже символічно — враховуючи, скільки української землі було залито кров’ю. І не лише на сході країни. У нас тут теж колись були бої — ще за часів Першої світової, і, на жаль, після Другої.

Тоді, після війни, повстанці не склали зброю. Їх переслідували, загнали в ліси, знищували по-звірячому. Тож маки могли справді прорости з крові. Це гірка, але правдива історія. І, на жаль, вона досі триває. Бо ті самі сили — та сама Москва — знову хочуть нас знищити.