Підв'язую горох

Привіт, друзі!

Зазвичай, коли садять горох, треба ставити досить довгі підпори. У нас, звісно, зазвичай беруть просто тички — якісь непотрібні гілки, що обрізалися весною з дерев, — їх загострюють і встромляють у землю. Висотою вони бувають до людського зросту, а іноді й вище.

Але, чесно кажучи, я не планувала робити жодних опор, бо горох, який я сіяла, мав бути самопідтримуваним. Є такий різновид гороху з досить міцними стеблами, який не потребує опори, бо сам чіпляється. Проте, схоже, я помилилася — або мені дали не те насіння, бо горох, який зійшов, явно не хотів рости самостійно й потребував підпор.

Я вирішила не ускладнювати собі життя й не шукати гілок, адже обрізування саду вже давно закінчилося, а зараз зрізати гілки не хочеться — не хочеться калічити дерева. Тож я знайшла інший спосіб: поставила два дерев’яні бруси (точніше, попросила чоловіка їх забити в землю), а довкола натягнула шнурок — з використаного водяного фільтра.

Гадаю, цього буде цілком достатньо, бо, швидше за все, це низькорослий сорт гороху — десь до 50–60 см. Така імпровізована мотузяна огорожа має добре підтримати його, щоб він не падав на землю й міг зручно рости. А нам — смакувати молодий зелений горошок!