Ми комашки

Привіт, друзі.

Сьогодні вітання зовсім не радісні. Росія знову вчинила чергове масове вбивство цивільних. Так, вони вбивають щодня. Але ми, на жаль, вже звикли. Ми навчилися не реагувати на «звичайні» повідомлення: загинув один, двоє, кілька людей отримали поранення, хтось залишився без рук чи ніг…

Ця клята війна зробила так, що ми здатні емоційно реагувати лише на справді масштабні трагедії. І сьогодні саме така — 11 загиблих у під’їзді багатоповерхівки в Києві. Влучання балістичної ракети прошило дім наскрізь — з даху до підвалу.

Скільки ще українців має загинути, щоби світ нарешті відреагував?

Ізраїль — інша історія. США миттєво допомагають йому, дають зброю, збивають іранські ракети. А Україна? Нас лишили з оголеною спиною, без достатньої ППО. Вся допомога йде на Близький Схід. А ми? Купуємо зброю самотужки і грошей вже катма, ви використали бюджет на 2025 рік за пів року і парламент терміново збирається, щоб змінити бюджет, якимось магічним чином залучити додаткові кошти. Але магії не існує і ціною буде знову стрімкий ріс інфляції і здрожчання життя. Але воно хоча б буде. Вле не у всіх...

Ще вчора я фотографувала сонечок на листі горіха. Хотів поділитися чимось світлим. Думав про те, як ці маленькі істоти допомагають знищувати тлю. А сьогодні — відчуваю, що ми всі, українці, як ті комашки. Тільки нас давить московський чобіт. І з кожним днем нас усе менше. Ми — як піддослідні комахи на полігоні, де всі тестують нові системи озброєнь, поки нас щодня відпрацьовують ракетами й дронами.

Ми продовжуємо жити, бо іншого вибору немає. Але разом із цим світ скочується назад — у якусь середньовічну темряву, в жорстокість, де 70 років миру в Європі забулись назавжди.