Ласуємо зеленим горошком

Привіт, друзі!

Здається, лише нещодавно я писала допис про те, як підв’язала свій горошок — сформувала для нього щось на кшталт напівпідпори, напівогорожі, щоб він не падав. Але насправді відтоді минув майже місяць! Я навіть знайшла той допис — ось посилання: він був опублікований 23 дні тому, а самі фото до нього зроблені ще на кілька днів раніше.

Отже, майже місяць минув — і ми вже ласуємо зеленим горошком! 🌱 Він дозрів. Хоч сам горох і не дуже високий (це низькорослий сорт, має десь пів метра заввишки), зате гарно плодоносить. Я сіяла його саме для споживання зеленого ujhjire — не на зиму, не на консервацію, а просто щоб можна було зірвати стручок, почистити й з’їсти свіжим.

Звісно, я не мій двоюрідний брат, який просто обожнює зелений горох — він може з’їсти цілий кілограм молодого чищеного гороху просто так. Каже, що це його улюблений делікатес. Коли приїжджає в гості й бачить у нас на грядці горох — одразу йде його їсти, і кількома стручками не обмежується. 🙂 А ще він полюбляє купувати його на базарі у бабусь готовий чищений горох (а як інакше з'їсти цілий кілограм - спробуйте начистити його зі стручків 😄).

А тепер до моїх ласощів долучився й Максим. Нещодавно я почистила йому стручок, і він із великим задоволенням поласував цими маленькими зеленими "вітамінками". Вони справді схожі на вітамінки, тільки набагато смачніші та корисніші 😊.

І, звісно, вирощене власними руками — завжди найсмачніше. Навіть якщо це трохи більше роботи, ніж купити готове. Але ж яке задоволення!