Красивий тривожний вечір

Привіт, друзі.
Сьогодні якось немає особливого настрою писати.
Останніми днями мене мучить тривожність. Може, вона спричинена побутовими дрібницями, постійним роздратуванням, яке накопичується у щоденних дрібних справах. А може, винен цей ниючий біль у животі, який ніяк не минає — таблетки допомагають, але ненадовго.
А може, це просто якесь недобре передчуття, яке повільно осідає всередині й не дає спокою.

Навіть гарна, сонячна погода не додає радості — ніби між мною і світом стоїть тонке скло, яке не пускає тепло.

У тон цьому стану — кілька моїх світлин.
Це захід сонця, який я зняла кілька днів тому з вікна кухні й з маленького вікна ванної на другому поверсі. Фото майже однакові, хіба що на другому видно шматочок прочиненого вікна — можливо, я тоді просто хотіла трохи краще бачити горизонт. Але зрештою вийшло практично те саме фото.

Навіть не знаю, як закінчити цей допис.
Немає сил думати.
Тривожність заважає писати, заважає відчувати щастя. Ніби воно десь поруч, але сховане від мене за туманом.

Можливо, це просто намагання висловити те, що всередині, — хоч словами це й неможливо.
Іноді здається, що якби поруч були люди з тонкою емпатією, здатні відчувати без слів, цього було б достатньо. Але таких дуже мало. Це рідкісний дар — передавати настрій через погляд, світло, фото, малюнок...

А поки що побут, дрібниці, тривоги — усе це потроху з’їдає мене.
І я лише спостерігаю, як сонце заходить за обрій — так само повільно, як мій спокій тоне в сутінках.