І знову пожовтіли калюжі

Привіт, друзі! У нас зараз травнева пора, але травень цього року не теплий, а холодний. Хоча, зрештою, це теж традиційно — коли йдуть дощі, завжди трохи холодніше. Та цього року все трохи більш екстремальне: довга пора заморозків, похмура, не надто приємна погода. Особливо — якщо проводити час надворі. Але виходити все одно потрібно, бо є обов’язки, є робота, а дітям треба до школи.

Власне, сьогодні я відводила дітей до шкільного автобуса. Вони переходять через дорогу, а автобус не заїжджає на нашу вулицю — тому треба вийти до траси. І важливо, щоб хтось їх перевів, бо дорога має досить жвавий трафік, особливо вранці.

Сьогодні, коли я поверталася, помітила: калюжі знову мають жовті обідки. Колись, за часів наших батьків — коли інтернету ще не було, а чутки виконували його функцію — люди передавали одне одному версію, що це, мовляв, радіація з Чорнобиля. Тут варто закотити очі, бо радіація, як відомо, невидима. Існувала й трохи реалістичніша, але все одно хибна версія — що це сірка з шахтарських містечок неподалік. Зараз ці містечка вже закинуті, і сірку там ніхто не видобуває.

А от жовта окантовка на калюжах після дощу справді з’являється — але зверніть увагу, що тільки у травні. Загадка має просте пояснення: поруч із нами росте сосновий ліс. Сосни цвіли нещодавно. У них є жіночі квіти, з яких потім утворюються шишки, і чоловічі — схожі на маленькі пальці, які активно випускають пилок для запилення.

Зараз, через затяжні дощі, цей пилок змивається з дерев і накопичується на землі — і в калюжах. Добре видно, як пилок соснових чоловічих квіток утворює по краях калюж характерні жовті обідки — оцю "радіацію".

От бачите, як легко перекрутити реальність, якщо не користуватися логікою й науковими знаннями. І, на жаль, навіть у наш час, коли інформація доступна як ніколи, все ще багато людей охоче вірять у маячню. Дехто з них навіть стає міністрами або високопосадовцями — в одній із найбільш прогресивних, здавалося б, країн світу — у США. Що вже тоді казати про звичайних людей...