Дорога серед волошок

А що ж, друзі, настав час чергової порції світлин — зроблених мною під час воєнної прогулянки з Максимом. Ми з ним часто гуляємо полями біля села, щоб він заснув. Власне, нічого принципово нового — бо гуляємо щодня, і ці краєвиди мені вже трохи "приїлися". Локацій у нас не так багато, тож кожні два-три дні ми знову проходимо ті самі стежки.

Для мене ці поля вже трохи втратили емоційну свіжість, але для вас, можливо, навпаки — вони ще мають свій шарм. Якщо ви заглядаєте в мій блог, переглядаєте фото — сьогодні хочу звернути увагу ось на що.

Коли на полях сходять злаки — пшениця, жито — серед них часто можна побачити волошки. Іноді трапляються й маки. Сині квіти виглядають дуже красиво на тлі золотистого колосся — така собі природна версія українського прапора. Але... є нюанс. Волошки, попри всю свою красу, вважаються бур’янами. Їхня присутність у полі погіршує якість зерна — бо потім усе це треба ретельно відсіювати. Тож для аграрія ця краса — скоріше шкода, ніж радість.

Але для нас, перехожих, для очей і душі — це справжнє естетичне задоволення.

До речі, ще один цікавий факт: сушені волошки іноді використовують у церкві як ароматизатор для кадила. Саме той дим, яким окурюють храм під час служби, може містити подрібнені й висушені волошки. Ця квітка, яку ще називають "блават", дала назву кольору — "блаватний", або "волошковий". І це додає їй ще й символічного, майже ритуального значення.

Отакі от думки виникають, коли гуляєш серед пшеничного моря й бачиш спалахи синіх квітів.

Дякую, що читаєте. Сподіваюся, вам було цікаво 🌾💙