Діти будують іґлу
Привіт, друзі.
З початку року Даринка все просила тата зробити для них іглу — сніговий будиночок ескімосів, у яких колись жили люди (не знаю, чи живуть так досі). Такі будиночки добре захищають від снігу й морозу, особливо коли всередині завішені шкурами й розпалений вогонь — тоді сніг не тане.
Колись чоловік уже будував іглу з дітьми, це було кілька років тому, ще до великої війни. Потім почалося повномасштабне вторгнення росії, і чоловік став на захист Батьківщини. Коли він повернувся, довгий час не було нормальної зими — або снігу замало, або морози надто сильні.
Цього року снігу випало багато, але майже одразу вдарив сильний мороз, і сніг був ідеальний для будівництва. Потім потепліло — сніг став мокрий. Даринка знову почала просити зробити іглу. У чоловіка було дуже багато роботи, і спочатку він не надто хотів, але прекрасно розумів: з дітьми потрібно проводити час, поки є така можливість. Бо якщо постійно відкладати «на потім», це «потім» може й не настати. Особливо в наш час.
Тож ці спогади, ця залученість, захват і щира дитяча радість — це те, чим варто ділитися і що варто проживати разом. Вони пішли будувати іглу. Для цього взяли пластикові ящики для зберігання яблук та овочів, накидали в них сніг лопатою, трамбували, робили такі собі «цеглинки» й викладали по колу, поступово звужуючи діаметр.
Це дуже кропітка робота, яка потребує багато часу. Особливо коли діти тільки вчаться — основну роботу робив чоловік. За один день усе зробити не встигли: починали ввечері, швидко стемніло, і за перший день виклали лише шість чи сім рядів. Наступного дня продовжили після школи.
У мене є фото тільки з першого дня будівництва і з наступного ранку, коли вийшло сонце. При денному світлі все виглядало набагато яскравіше й красивіше, ніж увечері. Фото вже повністю готового іглу поки що немає — але як тільки зроблю, обов’язково поділюся з вами.
Ось такі наші сімейні будні. Потрібно встигати багато працювати, заробляти, годувати дітей і водночас гратися з ними. Бо ми не просто інструмент для забезпечення — ми їхні батьки. І виховувати треба власним прикладом. Це важкі, але щасливі миті, які постійно чергуються між собою.