Чорнобривці біля хати

Привіт, друзі!

Іноді мої квіти — це чи не єдиний спосіб не вигоріти морально в цей важкий час. Війна тягнеться вже третій рік, знову атаки, вбивства цивільних і, що найгірше - знову гинуть діти 😭. А жити треба. І вихід у тому, щоб завантажувати себе по максимуму роботою, бути зайнятим, залученим, аби не впасти в чорну безодню депресії.

Для мене таким рятівним заняттям є догляд за подвір’ям. Підтримувати порядок, садити й полоти квіти, косити газон — це робота, яка робить тебе зайнятою «по самі вуха», але водночас це найкращий спосіб відволіктися. Адже квіти треба сіяти, висаджувати, потім знову полоти, бо після дощу на нашому ґрунті бур’яни ростуть блискавично. І хоча це займає багато сил, краса, якою вони віддячують, вартує всього.

По-перше, фізична праця допомагає відволіктися від дурних думок. По-друге, це естетика. Коли виглядає сонечко й торкається своїми променями подвір’я — краса неймовірна. Учора повернулася тепла, майже спекотна погода, і я вирішив сфотографувати мої чорнобривці. Вони ростуть не біля хати, а на грядці. Це низькорослий сорт, і мені він подобається навіть більше за великі чорнобривці: компактні, акуратні, але не менш гарні.

А ще вони мають особливий дар — навіть у похмуру, сіру погоду палають своїм оранжево-жовтим полум’ям, притягуючи погляд і тішачи душу.

Тож якщо у вас є можливість — сійте квіти. Завантажуйте руки роботою, а серце й мозок — цією красою. 🌼