Час перезавантаження психіки

Привіт, друзі! 🌹

Учора ми з нашими подругами та їхніми чоловіками побували на концерті Віктора Павліка. Для тих, хто виріс у 90-х, це ім’я знайоме й навіть трохи ностальгічне. Так, можливо, молодше покоління знає його менше, але ми — ми пам’ятаємо "Шикидим", "Ні обіцянок, ні пробачень" та інші його хіти. Це був один із голосів нашої юності, нашої молодості. І частинка душі того часу.

Все почалося з того, що наша кума — добра подруга й ініціативна людина — просто взяла й купила всім нам квитки. І подругам, і нашим чоловікам. Сказала: "Підете — не відкрутитесь!" І ми всі радо погодилися, бо, чесно, останнім часом життя добряче затисло нас у кут.

У нас удома зараз триває ремонт, купа роботи на городі, троє дітей, школа, підсумки навчального року… У Даринки — перший у житті випускний. Все це — дуже радісне, але виснажливе. Ми з чоловіком іноді просто не витримуємо: роздратування, втома, непорозуміння — як у всіх, коли нервова система на межі.

У день концерту ситуація була напружена — майстер у ванній, купа дрібних проблем, навіть забули купити одну потрібну деталь. Все робилося поспіхом, на ходу. Не знали, з ким залишити дітей, але, слава Богу, усе склалося — і ми пішли.

І, знаєте… Це було дуже вчасно.

Концерт почався з повільних, чуттєвих пісень. Деякі — авторські, духовні, у яких Павлік дякував Богові. Було багато класичних українських пісень: "Рушник", "Чорнобривці", "Два кольори", "Ой у лузі червона калина". Все це — у супроводі симфонічного оркестру. Звучало надзвичайно красиво, глибоко, по-справжньому. Голос Павліка — сильний, впевнений, живий.

А ближче до фіналу — прийшли хіти з 90-х, і от тоді вже ніхто не сидів спокійно. Львівська опера, де спочатку всі поважно сиділи, за кілька хвилин перетворилась на концерт із танцями. Ми з дівчатами підтанцьовували, сміялись, згадували молодість. І було по-справжньому радісно.

Мій чоловік теж був задоволений — сказав, що дуже добре провів час. І я рада, що ми встигли трохи перезавантажити голову і серце. Це був такий маленький ковток музичного повітря, серед нашої щоденної метушні, планів, списків і завдань. Ми знову подивилися одне на одного не як “на співмешканців у проєкті під назвою “життя”, а як на тих, хто колись закохався і продовжує триматися разом попри все.

📸 Фото з концерту, на жаль, не маю — тільки відео, якими зараз не хочу ділитися. Але замість них залишу вам кілька свіжих світлин моїх троянд, які саме розквітли. Бо що, як не квіти, найкраще передає мить щастя і спокою?

Дякую, що читаєте. 💛
Нехай у вас теж буде час — на музику, тишу, відпочинок і себе.