Stones

I am preparing a collection of short stories for printing. I offer one of them to your attention. It has already been published in the almanac of the All-Ukrainian poetry festival An T-R-Akt. Support !!! ;)
STONES ...
Where did it all start!?!
From the spark of the energy of the first explosion? Waves? Sound? Thoughts? Words? ....
How to express and pass on knowledge, feelings, thoughts to other people!?!
So there is a need to address and create language!

Готую до друку збірку новел.Одну з них пропоную Вашій увазі. Вона вже опублікована у альманасі всеукраїнського фестивалю поезії Ан Т-Р-Акт. Підримайте!!! ;)
КАМЕНІ...
З чого все почалось!?!
З іскри енергії першовибуху? Хвилі? Звуку? Думки? Слова?....
Як виразити і передати іншим людям знання, почуття, думки!?!
Так виникає потреба ословлення і творення мови!

And there are words like stones. Stones. Stones… ..
My great-grandfather had the word "gunsmot". He condemned the brutal curse, and this word was the most sensitive to him. He called them so lazy. He considered laziness the greatest sin ...
It did not concern Andrus, because the boy was receptive to both work and study!
The large family of the former imperial blacksmith-warrior, who was able to disperse the clouds, farmed in the land where the mountains are called the tops, because they support the sky above, which is completed by Paradise.
If even the smallest piece of land suitable for cultivation was found in the celestial tops, they tried to plow it. It was hard work in the upper field. Adults only. The father took his eldest sons Tom and Ivan to help him.

Та є слова мов камені. Камені. Камені…..
У прадіда таким було слово «гунсмот». Він осуджував брутальну лайку, а це слово було у нього найдошкульнішим. Обзивав він так лінивих. Саме лінивство вважав найбільшим гріхом...
Не стосувалось воно Андруся, бо був хлопчина беручким і до праці, і до навчання!
Багатодітна родина колишнього цісарського коваля-воїна, що вмів розганяти хмари газдувала у краї, де гори називають верхами, бо вони вгорі підпирють небо, що вивершується Раєм.
Якщо у піднебесних верхах траплявся хоч найменший клаптик землі, придатний до обробітку, його намагались розорати. Важкою була праця на горішньому полі. Тільки для дорослих. У поміч собі Батько брав найстарших синів Тому та Івана..

Eventually, Anriyko grew up to the age when it is possible to go with adults on a long journey to the overcast beaches in the direction of Paradise, where the fires of shepherds burned continuously while the herd grazed in the meadows to protect themselves from wolves and werewolves! Because as my great-grandfather said, the most insidious beast is the one on two legs! In the field, which was under the clouds, the children were trusted to choose from arable land and to lay stones on the border. Stones. Stones….
For many years, the boys Andrus, Petrus and Slavko collected stones .. Stones .. Stones…
And they believed that the stones yield. Worked diligently. They sifted the land with their hands, as if through a sieve, not a single stone was left, and the following spring there were more and more stones in the same place, as if they gave birth to better than grain sown in pure arable land. The earth produced stones like children.
Stones. Stones… Or maybe they rained from Paradise, where they used to rejoice? Stones. Stones. Stones….
Sisters Anka, Julia, Steftsa prepared upstairs packages of food, the most delicious of all delicacies, called "Merindeya"! For the rest of her life, a living fire was engraved in the memory of those who saw it, erased by a silicon chair. This miracle was given by stones… stones… stones…
This children's tale ended in exile from Paradise. Brutal eviction from his native Lemko region. Proud Goryans suffered a lot of grief, losing the angelic mountains that winged mortals…
But the Mother taught her children that no authority in the world would destroy the bold creations of the Lord unless they were God's adversaries!
In memory of his native horse, the boy-exile put two stones in his pocket. Kameniv… Kameniv… When plowing a stoneless field in a new place, he planted a paradise stone couple there, so that children-stones would be born, so that mountains-tops would grow on the plain as well. But then the stones disappeared from the place as if alive. Stones. Stones…

Врешті підріс і Анрійко до віку, коли можна з дорослими вибиратися в далеку дорогу до захмарних плаїв у напрямку Раю, де палали безперервно ватри вівчарів, доки паслося стадо на полонинах, щоб захиститись від вовків і вовкулак! Бо як казав мій прадід, що найпідступніший той звір, який на двох ногах! На полі, що було під хмарами, дітям довіряли вибирати з ріллі і складати на межі камені. Камені. Камені….
Багато літ поспіль збирали хлоп’ята Андрусь, Петрусь та Славко камені.. Камені.. Камені…
І увірували, що камені врожаять. Працювали старанно. Просівали земельку рученятами, як через сито, жодного камінчика не полишали, а наступної весни на тому ж місці каменів було щораз більше, наче родили краще, ніж посіяне у чисту ріллю зерно. Земля плодила наче діточок камені.
Камені. Камені… А може спадали вони дощем із Раю, де раніш раювали? Камені. Камені. Камені….
Сестри Анка, Юля, Стефця готували вгори пакунки їжі, найсмачнішої з усіх смакот, що звалась «Мериндею»! На все життя викарбувалась у памяті тих, хто це бачив, живий вогонь викресаний кремнієвим кресалом. Це диво дарували камені…камені…камені…
Дитяча ця казка скінчилась вигнанням із Раю. Брутальним виселенням із рідного Лемківського краю. Зазнали горді Горяни чимало горя, втративши янгольські гори, що окриляли смертних…
Але Мати навчала своїх дітей, що жодна влада в світі не знищить сміливих творінь Господніх, якщо вони не є Божими супротивниками!
На згадку про рідні верхи поклав хлопчина-вигнанець до кишені двійко каменів. Каменів…Каменів… Коли орали на новому місці поле безкамінне, посадив туди райське камяне подружжя, щоб вродились діточки-камінці, щоб і на рівнині виросли гори-верхи. Та згодом зникли з місця того, мов живі, камені. Камені. Камені…

Probably, the children thought, the stones escaped underground back to their homeland. Stones. Stones… And inhumans were not allowed to enter their native land, because the hearts of those people were like dead stones. Stones. Stones… ...
Fifty years have passed. He became the gray-haired grandfather of Henry, who was called Andrew as a child. The Gunsmots, who exalted themselves above the Lord God, eventually allowed themselves to travel outside the prison state. Former deportees went to the edge of their childhood. Grandfather took grandchildren Yurko and Maryanka with him. The road to the heavenly rocky peaks was not easy. The mountains licked like grandfather's head. The ancient Gunsmouths cut down the prehistoric virgin lands that covered the stone mountains, probably since the creation of the World!
They found abandoned beaches high behind the clouds. They could be recognized only by the fact that stones were raised around them by defensive ramparts. Stones. Stones…
Yurko chose a pair of ancient silicon stones that create a spark, which probably once created the fire of life on Earth. And this most precious treasure, preserved as a mascot, was transported across the border without declarations. These are now the relics of our Lemko Family:
In the Carpathian region
Advised once,
In the roots of hereditary intertwined,
The grievances of the family irritate the soul
Orphaned, abandoned stones in the Lemko peaks.
Stones. Stones. Stones… ..
Yuri Mashtalir
(Laureate of the All-Ukrainian Poetry Festival An T-R-Akt.)

Певно, міркували діти, попід землю назад на батьківщину утекли камені. Камені. Камені… А людей до рідного краю нелюди- гунсмоти не пускали, бо серця у тих людисьок були, мов мертві камені. Камені. Камені…...
Минуло півсотні літ. Став сивим дідусем Анрієм той, кого в дитинстві звали Андрусем. Гунсмоти, що вивищували себе вище Господа Бога, дозволили врешті мандрувати за межі тюремної держави. Поїхали колишні депортовані у краї свого дитинства. Узяв із собою дідусь онуків Юрка та Мар'янку. Дорога у небесні камянисті верхи була нелегка. Полисіли гори, як дідусева голова. Вирубали неситі гунсмути предковічні Праліси, що вкривали камяні гори, певно, ще від сотворення Світу!
Відшукали високо за хмарами занедбані плаї.. Пізнати їх було лиш по тому, що довкола них вивищувалися оборонними валами камені. Камені. Камені…
Видерся Юрко на найвищу скелю і душевно затрембітав саксофоном, який ще називають вигнутою металевою трембітою на всі гори, полонини і кичери та розкопав в хащах пару древніх кремнієвих камінців, що створюють іскру, яка, ймовірно, колись і сотворила вогонь життя на Землі. І цей найдорожчий скарб, бережений як талісман, провіз через кордон без декларацій. Цe тепер реліквії нашої Великої Лемківської Родини:
В Карпатському краю
Раювали колись,
В коріннях спадкових переплелись,
Кривдами роду душу ятрять
Осиротілі, покинуті у Лемківських верхах камені.
Камені. Камені. Камені…..
Юрій Машталір
( Лауреат конкурсу всеукраїнського фестивалю поезії Ан Т-Р-Акт. )