Переглядаючи фотографії: Поїздка на мис | Viewing photos: Trip to Cape [UA/EN]

Кожного року на треті вихідні вересня у світі традиційно проводиться Міжнародний день чистих берегів. А ми маємо традицію зустрічатися кожного року, не завжди точно саме в цей день, але восени та з основною метою поприбирати берег Дніпра в якомусь із місць, де часто відпочивають люди.

Мені до тих гір

Так ми зустрічаємося вже декілька років, окрім цього. Іноді це зустрічі на один день, а іноді на вихідні, коли ми ставимо ще й намети, розпалюємо багаття, та сидимо допізна за розмовами про півострів. Такий собі бартер, ви можете приїхати та допомогти нам з прибиранням, а натомість отримати цікаві історії про цей край та невеличку екскурсію наступного дня.

Один із улюблених мною пейзажів по дорозі

Тоді ми планували зустрітися на один день, прибрати на Зарубинецькому мисі, посидіти та поговорити. Вранці я взяв велосипед і поїхав уже добре знайомою дорогою, приблизно 50 кілометрів від дому до місця зустрічі. Зранку була дуже похмура погода, незадовго до того йшов дощ, і поки я їхав по асфальту, я думав, чи варто ризикнути і перерізати дорогу через поля.

Місцеві краєвиди

Чим ближче я до місця зустрічі, тим мальовничішими стають краєвиди. Іноді мені здається, що у наших місцях основні автомобільні дороги зроблені так, щоб ви пропустили все щонайкрасивіше, що є у цих місцях. 🙃 Але варто звернути з них і поїхати кудись вглиб, як відразу вашим очам відкриється зовсім інша картина, яка вас може дуже здивувати.

Проїзжаючи біля ферми

Доїхавши до села Малий Букрин, я все ж таки вирішив ризикнути та проїхати частину шляху навпростець польовими дорогами. Тут по дорозі я завітав до ферми, та купив там смачного сиру. Ферма знаходиться на краю села, а від неї йде потрібна мені дорога, яка петляє лісом, а потім виходить на плато, на якому знаходяться декілька полів.

Дорога до села Луковиця

Таким чином я оминув чималий підйом на гору, яка знаходиться біля села Григорівка, та є однією із найвищих у цій місцевості. Багато хто вважає, що найвища місцина на Трахтемирівському півострові - це висота 222, але це далеко не так. Дороги поміж полів були в цілому нормальні, але в деяких місцях все ж таки прийшлося злазити з велосипеда та пхати його. Як каже мій товариш - почався пхайкінг. Невдовзі я виїхав на дорогу до села Луковиця, та поїхав дорогою вниз, до села.

Зупинився сфотографувати гори, з яких я приїхав

А далі знову потрібно підійматися на гору. Якщо зранку була похмура погода, то вже до цього часу вийшло сонце та почало трохи припікати, я зупинився, щоб розстібнути куртку. Назустріч, з гори, по дорозі йшов чоловік з наплічником. Ми привіталися та я продовжив далі свій шлях.

Краєвид з Малої гірки

Знайомі, які приїхали того дня на зустріч вже почали прибирати, а я приїхавши, долучився до них. Нас тоді було всього четверо, Дмитро прийшов пішки з Григорівки, а Микола з Юрієм приплили на байдарках з Переяслава. Ми поприбирали на цьому місці, до нас навіть трохи долучилися люди, які прийшли сюди відпочивати.

Зуб акули (фото Миколи Богатиря)

Микола, поки прибирав, випадково знайшов зуб акули на березі. В цих місцях можна іноді знайти такі знахідки, здебільшого це белемніти, але можна іноді натрапити й на інші цікаві речі.

Дорога лісом

Після прибирання ми посиділи ще трохи у цьому місці, поспілкувалися, попили чаю, та відправилися по домах. Я вирішив частину свого зворотного шляху проїхатися через Трахтемирів, тому вибрався на Довгий шпиль, а далі попрямував дорогою через ліс до висоти 222.

Геодезичний знак на висоті 222

Від висоти дорога прямує вниз, аж до початку самого села. Офіційно в ньому зараз проживає чотирі людини, а також мають свої будинки дачники. Багато хто вважає, що саме село знаходиться там, де проживає Олег Петрик, більш відомий всім як Скіф. Але це вже край села, саме воно знаходилося в основному біля гори Ритиця, на якій зараз стоїть пам'ятник Петру Сагайдачному.

Десь там на горизонті моє місто

На горі Ритиця я трохи перепочиваю, роблю декілька фотографій, та прямую додому по дорозі оглядаючі ці чудові місця.

Цієї миті в душі виникло знайоме і ні з чим не порівнянне почуття - Сонячна Дорога, що широко розкрилася переді мною. Якось пізнавши її, я полюбив життя мандрівника; життя у більш просторому світі, де менше людей. Там частіше вдається залишатися удвох віч-на-віч із самою дійсністю, там частіше в душі відчувається смак реальності. Тоді не потрібно одягати ніяких масок, а можна просто бути, загубившись десь на курних польових дорогах і стаючи такою ж частиною цього ніколи не набридаючого світу багатоликого життя, як птахи біля узбіччя, висохлий бур'ян або крокуючі за горизонт телеграфні стовпи.
Алекс Родін, "В пошуках вітру сили"

Ще одне фото по дорозі додому

On the third weekend of September, the world traditionally celebrates International Coastal Cleanup Day. And we have a tradition of meeting every year, not always precisely on this day, but in the autumn and with the primary goal of cleaning the banks of the Dnieper in one of the places where people often rest.

To those mountains

That's how we've been meeting for several years, but not this year. Sometimes these are meetings for one day, and sometimes for the weekend, when we also put up tents, light a fire, and sit late talking about the peninsula. A kind of barter, you can come and help us with cleaning, and you will get interesting stories about the local history of this area and a small tour.

One of my favorite views along the way

That time, we planned to meet for one day, clean up on the Zarubynetsky cape, and sit and talk for a while. In the morning I took my bike and rode on a road I was already very familiar with, about 50 kilometers from home to the meeting point. In the morning the weather was very gloomy, it had rained not long before, and while I was riding on the asphalt, I thought if I should take a risk and cut the road through the fields.

Local landscapes

The closer I get to the meeting point, the more picturesque the scenery becomes. Sometimes it seems to me that in our places the main highways are made so that you miss all the most beautiful things in these places. 🙃 But it is worth turning away from them and going somewhere deep, as a completely different picture will immediately open your eyes, which may surprise you very much.

Passing by the farm

Having reached the Malii Bukryn village, I still decided to take a risk and drive part of the way straight on country roads. Here on the way I visited a farm and bought delicious cheese there. The farm is on the edge of the village, and from it goes the road I need, which winds through the forest and then comes out on a plateau on which there are several fields.

The road to the Lukovitsa village

In this way, I avoided the considerable climb to the mountain, which is near the village of Hryhorivka and is one of the highest in this area. Many people believe that the highest place on the Trakhtemyriv peninsula is 222 m high, but this is far from the case. The roads between the fields were generally expected, but in some places, I still had to get off the bike and push it.

I stopped to take pictures of the mountains from which I came

And then I need to climb the mountain again. If the weather was overcast in the morning, by this time the sun had come out and it was starting to burn a little, I stopped to unbutton my jacket. A man with a backpack was coming down the road from the mountain. We greeted each other and I continued on my way.

The view at the meeting place

Friends who came to the meeting that day had already started cleaning, and I joined them when I arrived. There were only four of us at that time, Dmytro came on foot from Hryhorivka, and Mykola and Yuri came by kayak from Pereyaslav. We cleaned up at this place, we were even joined a little by people who came here to relax.

Shark's tooth (photo by Mykola Bohatyr)

Mykola, while cleaning, accidentally found a shark's tooth on the shore. In these places, you can sometimes find such finds, mostly belemnites, but you can sometimes come across other interesting things.

The road through the forest

After cleaning, we sat a little longer in this place, chatted, drank tea, and went home. I decided to drive part of my way back through Trakhtemyriv, so I climbed the spire, and then headed along the road through the forest to the height of 222.

Geodetic mark at the height of 222

From that height, the road goes down to the beginning of the village itself. Officially, four people live in it now, and summer residents also have their own houses. Many believe that the town itself is located where Oleh Petryk, better known to everyone as Skif, lives. But this is already the edge of the village, it was mainly located near Rytytsia mount, on which now stands a monument to Petro Sahaidachny.

Somewhere on the horizon is my city

On Rytytsia mount, I take a little rest, take a few photos, and head home on the way, inspecting these wonderful places.

Photo on the way home