Дорогами Канівських гір: День другий | By the roads of Kaniv mountains: Second day [UA/EN]

Другого дня у нас за планом було приділити час околицям села Луковиця. Тому ми вирушили від обійстя козака Сашка до берега, та вздовж нього пішли по стежці. Невдовзі дійшли до дороги, яка вела на гору, та піднялися нею на гору, до поля. А там вже й вийшли на основну дорогу, яка веде до потрібного села. Ще декілька років тому тут був занедбаний садок, ми іноді тут зупинялися і рвали смачні груші. Зараз всі ці дерева прибрали та мабуть, що планують зробити тут поля, хоча я не уявляю, що може родити у цій місцині.

Спуск до села

Невдовзі ми доходимо по дорозі до спуску у саме село, але не йдемо ним, а повертаємо праворуч й занурюємося у ліс. Тут вирішуємо десь зупинитися, щоб попити чаю, знаходимо цікаве місце з чудовим краєвидом, та дістаємо термос. Я намагаюся якось спробувати сфотографувати краєвид, але тут досить таки захаращено, та ще й сонце напроти, тому у мене з цієї витівки не виходить нічого хорошого. Потім цією дорогою ми прямуємо далі, аж до того часу, поки не опиняємося на березі Дніпра. Тут теж відпочиваємо деякий час, а потім йдемо до самого села.

На березі Дніпра

Я згадую, що чув дві версії походження його назви. Одна з них говорить про те, що десь триста років тут зупинилися білоруси, яких зненацька застали морози, якось перезимували та вирішили оселитися у цій місцині. За головного у них був Лука, від чого й пішла назва Лукавиця. А з часом, ця назва трішки забулася, і почали писати її сучасну — Луковиця. Інша версія говорить про те, що таку назву село отримало від річки, яка протікає через село. Через те що вона не протікає рівно, а в'ється ярами, тече "лукава". Йдучи по селу, особливо влітку, ви можливо й не помітите, як пройдете по мосту, під яким вона протікає, хіба що почуєте, як з труби витікає струмок. Проте, розповідають, що раніше вона була більшою, настільки не знаю, але не така як зараз — у вигляді струмка з джерела.

Переходимо через струмок до лісу

Ми доходимо до мосту, який проходить над річкою, та піднявшись трохи по головній дорозі вгору, звертаємо з неї й у цьому місці знову перетинаємо колишню річку, зараз це вже невеличкий струмок, який ми з легкістю переходимо. А далі потрапляємо у ліс, який знаходиться на околиці села.

Покійна баба Сонька Карпенко (жінка Петра Симоновича, якого теж вже немає), розповідала колись, що в 1930-і роки яру ще не було, а в пологій долині текла невелика річка Лучка. Не потічок, а ціла річка. В ній брали воду, напували скот і прали одяг.
Алекс Родін, "Серед кам'яних гір"

Старою дорогою

Звідси ми виходимо на стару дорогу, яка колись була головною, та йдемо нею на гору. Цілий день ми часто помічали хижих птахів, які тримали дистанцію від нас, проте ніби супроводжували нас весь час. Цього разу неподалік нас кружляв також, хоча я не дуже знаюся на них, так щоб визначити здалеку. Мені здалося, що це був болотний лунь через те що на краях крил було чорне пір'я, хоча я звісно ж можу і помилятися.

Вісники весни

На одному зі схилів ми помітили проліски. Звісно ж вони ще не розквітли, але вже ніби приготувалися в очікуванні весни, ніби натякали нам, що ось ще трохи, і ліс перетне оту межу, за якою настане тепло. Хоча й сьогоднішній день, як і попередній, був дуже теплим, температура була десь +10 градусів, тому зими не відчувалося, було відчуття ніби зараз початок березня.

Частина кам'яної гряди

Гора на яку ми вийшли, має витягнутий вигляд, як кажуть хребет. Вздовж вершини цього хребта ніби розкидане каміння, що мені нагадує якогось стегозавра. Хотілося б якось сфотографувати все це, щоб ніби вмістити на одне фото, але поки нема ідеї як це реалізувати. Проте, мені тут досить цікаво походити серед каміння покритого мохом, порозглядати як час вплинув на нього, згадалася навіть фраза "з пічурками звітрювання" з книги Володимира Резніченка "По ярах та кручах Канівських гір".

Влад біля каменів, на початку гряди

Брили пісковику на вершинах гір на Канівщині зустрічаються нерідко, але стільки каменю, скільки в околицях Лукавиці, більше немає ніде. На південь від села, у Каговому лісі (зараз його називають «ліс Окіп») є ціла кам’яна гряда з могилою санітарки і датою – 1941 рік. На кінці гряди височіє над селом вершина Кам’яної гори.
Алекс Родін, "Серед кам'яних гір"

Могила санітарки

В цих місцях хотілося б побути й подовше, але зимовий день дуже короткий, а нам потрібно було повернутися назад, у Григорівку. Тому ми вийшли з лісу, пройшли дорогою вдовж поля й вийшли на дорогу, по якій вже йшли до самого села. Тут дуже красиві місця, але ми поспішали і я не мав особливо часу, щоб робити фотографії. Проте, один із краєвидів я все ж таки не міг пропустити.

Місцеві краєвиди

А ввечері ми знову просиділи у компанії, балакали про різне, дивилися на проєкторі український артхаус, та й так минув день. Вже потім на фотографіях Влада я помітив, що сидів під портретом Тараса Шевченка, хоча й сів там, де як то кажуть посадили, але це для мене якось було знаково, чи що.

Гори мої високії,
Не так і високі,
Як хороші, хорошії,
Блакитні здалека.
З Переяслава старого,
З Виблої могили,
Ще старішої... мов ті хмари,
Що за Дніпром сіли.
Іду я тихою ходою,
Дивлюсь — аж он передо мною
Неначе ди́ва виринають,
Із хмари тихо виступають
Обрив високий, гай, байрак;
Хатки біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
У піжмурки в яру гуляють
Тарас Шевченко

Вечірні посиденьки (фото @vlad1vpole)

The next day we planned to spend time in the vicinity of the village Lukovytsia. So we went from the farmstead of Cossack Sashko to the shore, and along it we walked along the path. Soon we came to the road that led to the mountain, and climbed it up to the field. And there we came to the main road that leads to the desired village. A few years ago there was an abandoned orchard here, we sometimes stopped here and picked delicious pears. Now all these trees have been removed and apparently they plan to make fields here, although I have no idea what can grow in this place.

Descent to the village

Soon we reach the road to the descent to the village, but do not go down it, but turn right and plunge into the forest. Here we decide to stop somewhere to drink tea, find an interesting place with a great view, and take out a thermos. I try to take some pictures of the view, but it's quite cluttered, and the sun is in front of me, so I don't get anything good out of this trick. Then we continue along this road until we find ourselves on the bank of the Dnieper. Here we also rest for a while, and then go to the village.

On the banks of the Dnieper

I remember that I heard two versions of the origin of its village name. One of them says that about three hundred years ago Belarusians stopped here, who were caught by surprise by the frost, somehow spent the winter and decided to settle in this place. They were led by Luka, which is why the name Lukavytsia came from. And over time, this name was a little forgotten, and they began to write its modern name - Lukovytsia. Another version says that the village got its name from the river that flows through the village. Due to the fact that it does not flow smoothly, but winds in ravines, it flows "lukava" (sorry for english readers, it's hard to translate, but word "lukava" it something like craftily). Walking through the village, especially in summer, you may not even notice how you pass the bridge under which it flows, unless you hear the stream flowing from the pipe. However, they say that it used to be bigger, I don't know how much, but not like now - in the form of a stream from the source.

We cross the stream into the forest

We reach the bridge that passes over the river, and after climbing a little up the main road, we turn off it and in this place we cross the former river again, now it is already a small stream, which we easily cross. And then we get into the forest, which is located on the outskirts of the village.

The deceased old woman Sofia Karpenko (the wife of Petro Symenovych, who is also deceased) once told me that in the 1930s there was no ravine, and a small river Luchka flowed in a gentle valley. Not a stream, but a whole river. People took water in it, watered cattle and washed clothes.
Alex Rodin, "Among the Stone Mountains "

By the old road

From here we go to the old road, which used to be the main road, and go up the mountain. Throughout the day we often noticed birds of prey, which kept their distance from us, but seemed to accompany us all the time. This time there was also one circling near us, although I am not very good at them, so I could not identify it from a distance. It seemed to me that it was a western marsh harrier because of the black feathers on the edges of the wings, although I could be wrong.

Heralds of Spring

On one of the slopes we noticed snowdrops. Of course, they have not yet blossomed, but they already seemed to have prepared in anticipation of spring, as if hinting to us that a little more, and the forest will cross the line, beyond which the warmth will come. Although today, like the previous day, was very warm, the temperature was about +10 degrees, so it did not feel like winter, it felt like the beginning of March.

Part of the stone ridge

The mountain we climbed has an elongated look, as they say a ridge. There are stones scattered along the top of this ridge, which reminds me of some kind of stegosaurus. I would like to somehow take a picture of all this to fit it into one photo, but I have no idea how to do it. However, it is quite interesting for me to walk among the stones covered with moss, to see how time has affected it, I even remembered the book by Volodymyr Reznichenko "Along the ravines and cliffs of the Kaniv mountains".

Vlad near the stones, at the beginning of the ridge

Sandstone blocks on the tops of mountains in Kaniv district are not uncommon, but there is nowhere else as much stone as in the vicinity of Lukavytsia. South of the village, in the Kahiv forest (now called "Okip forest") there is a whole stone ridge with the grave of a nurse and the date - 1941. At the end of the ridge, the top of the Stone Mountain rises above the village.
Alex Rodin, "Among the Stone Mountains "

Tomb of the nurse

We would have liked to stay in these places longer, but the winter day is very short, and we had to get back to Hryhorivka. Therefore, we left the forest, walked along the road along the field and came to the road along which we were already walking to the village. There are very beautiful places here, but we were in a hurry and I didn't have much time to take photos. However, I still could not miss one of the views.

Local views

And in the evening we again sat in the company, talked about different things, watched Ukrainian art house on the projector, and so the day passed. Later, in Vlad's photos, I noticed that I was sitting under the portrait of Taras Shevchenko, although I sat where I was supposed to sit, but it was somehow significant for me.

Oh my lofty hills -
Yet not so lofty
But beatutiful ye are.
Sky-blue in the distance;
Older than old Pereyaslav,
Or the tombs of Vebla,
Like those clouds that rest
Beyond the Dnieper.
I walk with quiet step,
And watch the wonders peeping out.
Out of the clouds march silently
Scarped cliff and bush and solitary tree;
White cottages creep forth
Like children in white garments,
Plating in the valley`s gloom.
Taras Shevchenko

Evening gatherings (photo @vlad1vpole)