Залізо на дорозі має правила.

Привіт усім!

Україна сьогодні живе не лише війною. Попри все, люди живуть: одружуються, народжують дітей, плекають традиції, створюють красу. Але є речі, які надзвичайно болять і показують, скільки внутрішньої роботи нам усім ще треба зробити.
Моя співробітниця сьогодні буде здавати вдруге практику з водіння. Щороку ускладнюються правила, критерії. Але на дорозі я зустрічаюся з ситуаціями, яких немає в дорожніх правилах.

Я часто думаю: якби кожен із нас просто дотримувався елементарних правил — на дорозі, у спілкуванні, в щоденному житті — ми б давно досягли зовсім іншого рівня суспільства. На жаль, реальність така, що багатьом допомагають лише великі штрафи і жорсткий контроль, бо внутрішньої культури поваги до чужого життя катастрофічно бракує.
Згадую два епізоди з мого життя, які залишили глибокий слід. Перший стався на вулиці Городоцькій. Ми з сином переходили дорогу на пішохідному переході. Були вже посередині, коли на нас летів червоний автобус. Водій навіть не збирався гальмувати — думав, проскочить. Він зупинився впритул до моєї дитини. Від страху ми обоє завмерли. А коли я від шоку та емоцій показала йому жест рукою, цей «герой» вискочив із автобуса, спітнілий і лютий, бо його, бачите, образили, а те, що він ледь не розчавив дитину — «пофіг». Навколо мовчав натовп. Але коли я чітко сказала йому про європейські закони й поліцію — він просто зник. Мій син тоді мовчав від переляку, але пізніше сказав, що пишається моєю стійкістю перед цим бидлом.
А другий епізод стався зовсім нещодавно, вночі, на трасі Київ-Чоп. Я їхала з абсолютно нормальною, комфортною швидкістю 100 км/год. Але водій автобуса вирішив увімкнути старі радянські наративи: почав тиснути габаритами, сліпити у дзеркала дальнім світлом, залякувати жінку з дитиною, хоча зустрічна смуга була абсолютно вільною.

Чому дехто за кермом досі вважає, що розмір транспортного засобу дає їм право хамити і створювати загрозу життю? За кордоном такі «водії» втратили б права і платили величезні штрафи вже за першої хвилини подібної поведінки. А у нас — досі намагаються тиснути силою і заліза.
Ми обов'язково переможемо зовнішнього ворога. Але перемогти внутрішню агресію, хамоввитість і відсутність базової поваги ми зможемо лише тоді, коли почнемо вимагати закону, порядку і поваги до кожної людини на дорозі й поза нею.
Дякую всім за увагу, хотілось би почути ваші думки щодо дорожніх правил і їх дотримання.