Walk Up and forward./Прогулянка вперед і вгору. (En/Ua)

​«A walk through the city—if it makes you happy, it is not a waste of time,» I told myself, turning away from the urban bustle.
​It was a path leading upward, winding between houses, a hospital, and garages. The houses around Castle Hill are built in such an interesting way, as if they completely lack any logic. Just a few more steps, and I reached a spacious open area. On the benches, dignified ladies were engaged in a lively conversation. Nearby, a girl was playing badminton by herself. I watched and thought, «How does all of this even happen?» A man jogged up and resumed his workout on the metal pull-up bars. Soon after, a family of four arrived on bicycles and laid out their table tennis equipment.

​I decided to continue my walk uphill. Noticing how a mature couple with a little dog had just walked past and disappeared somewhere behind the trees, I hurried after them. But I couldn't catch up. On the contrary, it felt like I had gotten lost.
​Chunks of wood were scattered on both sides of the path. «They must have fallen during the last storm, since their cores are completely rotted out,» I thought, peering inside a hollow trunk where you could easily shove not just a hand, but your whole head.
​A tall man with a shaggy dog was walking toward me. His eyes went wide when he saw me:
— Did you decide to get lost here? — he asked.
— Seriously, tell me, is there a way out further up?
— Yeah, just climb a little bit further up the path and you'll hit a normal road! Good luck!
— Thanks, I'm so lucky I ran into you!
​Another ten meters or so of climbing brought me up to the paved road. My predecessors were already walking their dog there; the woman was quite out of breath and had to rest on a bench.
​I emerged at the foot of the High Castle — a large park area with rare trees and bushes, a Stations of the Cross path, a restaurant, and quiet.
«How nice, green, and cozy it is here,» a thought flashed through my mind.

​There were few people, even the birds were behaving quietly, and only a couple of dog owners were discussing some training details among themselves.
— Albert, why are you running ahead of us? Come on, walk right beside us!
​The dog initially walked right next to me, but after its owner's words, it turned back to her, obediently listening and submitting.
— Oh, he listens to you so well, you've trained him wonderfully! As for my charges, they don't listen to me at all, — slipped out of my mouth.
— Come to us, we’ll train dogs, men, and children alike — we’ll train everyone and teach you too, — replied one of the women pushing a bicycle. She smiled as if she definitely knew some secret.
— Yes, with pleasure! And where do I need to come? — I naively asked.
— Well, the secret is simple: feed them strictly three times a day, and that's it.
— Now that's training through food, — I realized with a sigh, and headed down the other side of the hill toward my home.
​And so passed my years of study: pedagogy, psychology, individual approaches, empathy... Yet in contrast, I was given a universal method that works for everyone — dogs, men, and children alike.

My personal reflections on life, family, and the choices we make. Written in my native Ukrainian, translated and adapted into English for the Hive community with the help of an AI assistant. Photos taken on my personal smartphone during this meeting. Photos from my personal gallery on my phone were used. Thank you for your attention and visit.

«Прогулянка містом, якщо це робить тебе щасливим, то це не втрата часу», — сказала я собі і повернула подалі від міської метушні.
Це була стежка вгору, поміж будинків, лікарні, гаражів. Будинки так цікаво побудовані навколо Замкової гори, наче зовсім не мають логіки. Ось ще кілька сходинок — і я вийшла на просторий майданчик. На лавках сиділи поважні пані й про щось завзято вели бесіду. Неподалік дівчина сама з собою грала в бадмінтон. Я дивилася й думала: «Як це все відбувається?» Прибіг чоловік і продовжив своє тренування на металевих перекладинах. Згодом на велосипедах приїхала сім'я з чотирьох осіб і виклала приладдя для настільного тенісу.
Я вирішила продовжити свою прогулянку вгору. Спостерігаючи, як перед тим зріла пара гуляла з песиком і десь зникла за деревами, я поспішила за ними. Але не змогла наздогнати. Навпаки, мені здалося, що я заблукала.
По обидва боки від стежки розкидані шматки дерева. «Мабуть, повалилися після останнього буревію, адже серцевина в них зовсім прогнила», — подумала я, заглядаючи всередину стовбура, куди можна було не тільки руку запхати, а й цілу голову.
Назустріч ішов високий чоловік із волохатим псом. Він зробив великі очі, побачивши мене:
— А ви що, тут заблукати вирішили? — запитав він.
— От справді, скажіть мені, що там далі, є вихід?
— Так, ще трохи вгору по стежці видертись — і буде нормальна дорога! Хай щастить!
— Дякую, от мені пощастило вас зустріти!

Ще якихось десять метрів потрібно було здолати вгору до вимощеної дороги. Там мої попередники вже вигулювали свого песика: жінка дуже задихалася і змушена була перепочити на лавці.
Я вийшла до підніжжя Високого Замку — велика паркова зона з рідкісними деревами й кущами, хресною дорогою, рестораном і тишею.
«Як тут гарно, зелено і затишно», — майнула думка.
Людей мало, навіть птахи поводилися тихо, лише кілька собачників між собою обговорювали якісь деталі виховання.
—Альберт, що ти нас випередив? Ану поряд з нами йди!
Пес спочатку йшов поряд зі мною, але після слів господині повернувся до неї, сумлінно слухаючи і підкоряючись.
—Ой, як гарно він вас слухається, ви так чудово його виховали! А мене мої вихованці зовсім не слухаються, — вирвалося в мене.
—Приходьте до нас, ми і собак, і чоловіків, і дітей — усіх виховуватимемо, і вас навчимо, — відповіла одна з жінок, яка вела велосипед. Вона посміхалася так, ніби точно знала якийсь секрет.
—Так, з радістю! А куди треба прийти? — наївно спитала я.
—Та секрет один: давати чітко три рази їсти, от і все.
—Оце так дресирування їжею, — сумно зрозуміла я і рушила з іншого боку гори в бік свого дому.
Ось так і пройшли мої роки навчання: педагогіка, психологія, індивідуальні підходи, емпатія... А на противагу я отримала простий метод, який підходить усім — і собакам, і чоловікам, і дітям.