Відпустка, полотно та весняні фарби.

Привіт усім це невеличка розповідь про мої відчуття останнім часом.
Це все відбувалося до того як я спустилася в бомбосховище в моєму будинку через те, що в моєму місті вже літали бойові ракети. Цілу ніч я і мої сусіди сиділи на дерев'яних лавках і слухали кожний шорох, який долинав з маленького віконечка. Було страшно. Було холодно. Метрові стіни і величезна металева балка через усю кімнату давали нам надію на життя, в разі потрапляння ракети в наш 125-річний будинок. Під землею лише в однієї сусідки телефон ловив повідомлення по інтернет зв'язку. Вона голосно читала їх нам усім. Зранку, коли ми вийшли на рівень першого поверху я почула щебіт пташок. Така легка ейфорія виживших охопила нас. Я і мої сусіди раділи, що сьогодні вночі нас оминула ще одна трагічна доля.

Минув перший тиждень моєї відпустки, і я почуваюся набагато краще, навіть прагну ще глибше зануритися у власні емоції.
Сьогодні займалася хатнім прибиранням. Серед речей, які я відкладала "на потім", мені до рук потрапило біле полотно. Колись я купила його для сина, щоб він малював. Потім пропонувала йому разом щось створити, але так і не дійшли руки. А тепер я дивилася на це порожнє, чисте місце. У мене з'явилася мить творчості та неочікуване натхнення. Відклавши прибирання, я знайшла фарби і відчула, як народжується задум. Мені захотілося намалювати щось ніжне і романтичне. А що може бути кращим за весну та кохання? Я почала малювати, і моє полотно оживало під доторками пензля, набуваючи кольорів і форм.
Малювання тримає мої думки тут і зараз. Я не думаю про те, яким насправді білим і чистим було полотно спочатку, не згадую про минуле. Так само я не могла передбачити, якою вийде моя картина, адже могло нічого й не вийти. Я повністю зосередилася на цих відчуттях, які потребували подальшої участі моєї руки.

Коли останні мазки лягли на полотно, я побачила ніжні квіти вишні, що розцвітали під лагідними променями весняного сонця, а на горизонті мерехтіли обриси двох фігур, що йшли весняним парком, тримаючись за руки. Серце наповнилося несподіваним спокоєм і легкістю. Я не повісила картину одразу, а просто поставила її на стіл, щоб вона радувала мене своїми кольорами.

Коли син повернувся додому, він одразу помітив нову картину. Його очі загорілися цікавістю. "Мамо, це так красиво! Це ти намалювала?" – запитав він, здивований. Я розповіла йому про біле полотно і про те, як іноді важливо просто дозволити собі творити. Він посміхнувся, а потім тихо додав: "Може, ми наступного разу разом намалюємо щось?"

І в той момент я зрозуміла, що ця картина принесла не лише мені радість, а й відкрила двері для нових спільних моментів. Вона нагадала, що життя, як і полотно, завжди пропонує нам чистий простір для нових ідей та вражень. Немає сенсу триматися за минуле чи надмірно турбуватися про майбутнє, коли можна зосередитися на кожному мазку "тут і зараз". Моя відпустка тільки почалася, і я вже відчуваю, що вона буде сповнена яскравих кольорів і нових відкриттів.

Дякую всім за увагу.