Усе це тільки між нами. Історія про дружбу продовжується.

Після веселої забави в холодному фонтані Максим захворів. Вже вечором в нього піднялася температура, а зранку почало боліти горло. Максим не хотів дивитися ані мультиків, ані гратися іграшками. Він знесилено лежав у своєму ліжку. Його мама викликала лікарку і та назначила йому лікування. Температура трималася високою і не давала хлопчикові спокою. Його мама провела лікарку і швидко повернулася до сина. В руках у неї з'явився аркуш паперу розмальований кольоровими олівцями.
"Це тобі твоя подруга передала і сказала, щоб ти швидше одужував"- ніжно промовила мама і поклала малюнок поряд з Максимовою рукою.
Максим від отриманих ліків заснув. Йому бачилтся кольорові сни, наче все було зліплено з повітряного пластиліну і постійно змінювалося. Спочатку Максимові наснилася зелена галявина, а на пеньочку сиділа дівчинка і гралася з білочкою. Потім пластилін ніби перемішався і утворилося озеро з зеленими жабами, а діти в резинових чобітках їх лапають і кладуть у відерка. Жаби тікають, а діти сміються. І знову все перемішалося. Вода з озера перетворилася на ряди водяних стовпців і поміж них бігала Оленка. Максим підбіг до фонтану і відчув як холодна вода торкається його голови.
"Здається температура спала"- тихенько сказала мама татові, який прийшов з роботи, торкаючись синового чола. Максим розплющив очі. І ще хвилину він запам'ятовував той яскравий сон. А потім він подивився на малюнок, який тримала його рука і розгорнув його.
На малюнку була зображена велика, яскрава квітка з різнокольоровими пелюстками, а над нею летів метелик. Поруч, дрібними, але акуратними літерами, було написано: "Одужуй швидше, друже! Я чекаю тебе біля нашого фонтану!" Максим усміхнувся. Тепер він точно знав, хто приніс йому цей малюнок. Це була Оленка. Дівчинка, яка завжди була поруч, коли йому було сумно чи весело. Це ж саме вона бігала поміж водяними стовпцями в його сні.
Він відчув, як в грудях розливається тепло, зовсім інше, ніж гарячкове. Це було тепло дружби. Він уявив, як вони з Оленкою знову бігатимуть біля фонтану, сміятимуться і ховатимуться від бризок. Цей малюнок став для нього не просто побажанням одужання, а своєрідною обіцянкою майбутніх пригод.
Наступного дня температура Максима остаточно спала. Він вже не відчував тієї виснажливої слабкості, і навіть горло боліло значно менше. Малюнок від Оленки лежав поряд з його подушкою, і щоразу, коли він на нього дивився, обличчя його осявала усмішка. Він уявив, як вони знову бігатимуть біля фонтану, ховаючись від бризок, і сміх Оленки лунатиме по всьому парку.