The Day of Local Weirdos./День місцевих диваків. (En/Ua)

​

​Our city is overpopulated with normalcy. People walk along calculated routes: "home-office-supermarket," buy predictable things, and speak in polite, sterile phrases. Once, one of my pupils told me that they had a "crazy hair day" at school. But today is my own special day—the day when they break through this gray, reinforced concrete matrix. The local weirdos. People who have invented their own reality and stubbornly try to drag this overly serious world into it.
​I love watching them. They bring back the feeling that life is a living, ephemeral, and tangled fabric.
​Take my neighbor, whom I secretly observe. He created a whole performance in the yard out of found objects. First, he dug himself a bunker, and then he started setting up his daily life right on the street: a bed, a table, chairs. Every morning he pours cold water over himself, and he fenced off his "territory" with thin, white curtains. In a harsh heatwave like the one we have now, his open-air room is just what the doctor ordered.

​One day, I was walking down my street and met a former colleague from the kindergarten. I'm always interested to hear how the toddlers are doing (I even intend to go back to work there from time to time, but strictly on my own terms). My acquaintance was walking her large, calm dog. Suddenly, a tiny Yorkshire Terrier burst out from around the corner and started barking furiously at us.
​His owner, a young man, remarked with absolute seriousness:
— He’s just not neutered, that's why he's so active. Actually, the dog is 13 years old and can barely see because of cataracts.
​I was so amused by the owner's naive pride! I politely replied that considering his age, the dog was holding up mega-actively and would live for many more years. But the guy stubbornly repeated:
— It's all because he's not neutered!
The York continued to bark his head off despite our polite small talk.
​This story had an unexpected continuation. Later, when a certain man tried to speak to me in a raised voice, I kept repeating to myself in my mind: "Well, he's just not neutered, like that little dog with cataracts." It instantly made me want to laugh, and any attempts at manipulation were immediately brought to naught.

​My next encounter with the weirdos happened that same evening at the local "Blyzenko" grocery store. Three women approached the checkout counter at the same time; I was the last one in line. An exhausted older lady stood ahead of me. Suddenly, a third woman, with a sly smirk, boldly bypassed both of us and headed straight for the cashier.
— Excuse me, but I'm standing behind this guy, — the lady ahead of me said, confused.
— Which means you are standing behind me! — the intruder snapped insolently, turning around and laughing right in our faces.
​The exhausted lady looked at me, completely unsure of how to react to this absurdity. I decided to translate the situation into plain human language:
— The lady just wants to inform us that someone saved a spot in line for her earlier, and she will go ahead of us to the register.
— Well, why do you have to say everything so bluntly? I'm not used to that! — the rude woman got offended, throwing her groceries onto the conveyor belt.
— And I'm not used to wrapping rudeness in pretty candy wrappers like you do, — I replied calmly.
​The exhausted lady turned to me and smiled genuinely for the first time that evening. Generally speaking, I don't like to get involved in such petty squabbles and often prefer to just stay silent, but I absolutely despise arrogance and mockery.
​On this day of local weirdos, I wasn't looking for any of them on purpose. I just live the best way I know how, write metaphors, and let the city spin its strange wheels around me. After all, even the most reliable concrete system breaks down when ordinary, ephemeral, and unpredictable life enters the game.

My personal reflections on life, family, and the choices we make. Written in Ukrainian, translated into English for the Hive community. Photos from my personal gallery on my phone were used.Thank you for your attention and visit. See you next time.

Наше місто перенаселене нормальністю. Люди ходять за вивіреними маршрутами «дім-офіс-супермаркет», купують прогнозовані речі й розмовляють правильними, вихолощеними фразами.
Одного разу від свого вихованця я почула, що в них в школі є "День дивних зачісок".
Але в мене сьогодні особливий день — день, коли крізь цю сіру, залізобетонну матрицю проступають вони. Місцеві диваки. Люди, які вигадали власну реальність і вперто намагаються затягнути в неї весь цей занадто серйозний світ.
Я люблю спостерігати за ними. Вони повертають мені відчуття, що життя — це жива, ефемерна і заплутана тканина.
Мій сусід, за яким я спостерігаю створив цілий перформанс в дворі із знайдених речей. Спочатку він викопав там собі бункер, а потім почав облаштовувати на вулиці побут: ліжко, стіл, стільці. Щоранку він обливається холодною водою. А свою територію він обгородив тонкими білими фіранками. В таку сувору спеку як зараз, таке приміщення якраз те, що треба.
Одного дня я йшла своєю вулицею і зустрілася з колишньою колегою по роботі в дитячому садку. Мені завжди так цікаво чути як там малюки, я навіть час від часу маю намір повернутися туди на роботу, але на своїх умовах. Моя співрозмовниця гуляла зі своєю собакою. Аж раптом із-за повороту на нас вилетів маленький йоркширський тер'єр і підняв шалений гавкіт.
​Його власник, молодий чоловік, абсолютно серйозно зауважив:
— Він просто не кастрований, тому такий активний. Насправді псу вже 13 років, і він майже нічого не бачить через катаракту.
Мене так насмішила ця наївна гордість господаря! Я чемно відповіла, що зважаючи на вік, песик тримається мега-активно і проживе ще купу років. Але хлопець знову вперто повторив:
— Це все тому, що він не кастрований!
Йорк продовжував заливатися гавкотом, попри наші світські розмови.
Ця історія мала несподіване продовження. Пізніше, коли один чоловік намагався говорити зі мною на підвищених тонах, я подумки повторювала собі фразу: «Та просто він не кастрований, як той песик із катарактою». Мене одразу пробирало на сміх, і будь-які чужі маніпуляції миттєво зводилися нанівець.
Наступна зустріч з диваками сталася того ж вечора в магазині Близенько. Одночасно до каси підійшли три жінки. Я стала крайньою. Попереду стояла втомлена старша жінка.Раптом третя жінка, з хитрою усмішкою, нахабно обійшла нас обох і рушила прямо до касира.
— Перепрошую, але я стою за цим хлопцем, — розгублено сказала пані попереду мене.
— А отже, ви стоїте за мною! — нахабно відрізала дивачка, обернувшись і сміючись нам прямо в обличчя.
​Втомлена пані глянула на мене, зовсім не розуміючи, як реагувати на цей абсурд. Я вирішила перекласти ситуацію людською мовою:
— Жінка просто хоче нам повідомити, що їй зайняли чергу раніше, і вона пройде до каси перед нами.
— Ну навіщо ж так прямо все говорити? Я так не звикла! — образилася нахабка, викладаючи свій товар на стрічку.
— А я не звикла загортати хамство в красиві папірці від цукерок, як це робите ви, — спокійно відповіла я.
Втомлена пані повернулася до мене і вперше за вечір щиро всміхнулася. Взагаліто я не люблю втручатися в такі дрібні сварки й часто можу просто змовчати, але страшно не люблю зухвалості та насмішок.
​У цей день місцевих диваків я не шукала нікого з них спеціально. Я просто живу як вмію, пишу метафори й дозволяю місту крутити свої дивні колеса навколо мене. Адже врешті-решт, навіть найнадійніша залізобетонна система ламається, коли в гру вступає звичайне, ефемерне і непередбачуване життя.

сьогоднішня повня