Mykhailo Demtsu, an artist who feels his roots.(En/Ua)
Hello everyone! A while ago, I visited a small art exhibition. Two things struck me: the bold, vibrant colors and the multi-layered paint texture. From a distance, some paintings feel like movement, others like a dance. From afar, the bright colors emphasize our authenticity. And the silhouettes of Hutsuls, free Ukrainian people living in the Carpathian Mountains, tell stories of their local color, traditions, and love for their native land.
Up close, it feels as if very thick paint of various colors was simply poured onto the canvas. The artist mixed them with a palette knife, and the hardened paint left a certain meaning behind.
I remember standing there, peering from different angles and under different inclinations of light, while my imagination supplemented the paintings with its own illustrations. Naturally, they are extremely positive, boost the mood, add energy, and you can almost hear the music of a cellist playing in the air.
The only thing that catches the eye a bit is the hands. They look somewhat awkward and even detract slightly from the overall view, but perhaps that is also the artist's signature style? Next to the multi-layered, volumetric texture and the incredible combination of bright colors, the hands look like heavy logs. For Ukrainians at all times, hardworking hands have been a reliable source for creating resources and providing everything necessary for themselves and their families. Perhaps Mykhailo Demtsu depicts himself as a gloomy, mustachioed Hutsul? We can only pause in front of them for a while and gaze into the light shared by the author—to peek into the crack of his soul. And receive something more valuable than the material: true creative intimacy.
I wonder, have you ever felt something similar when visiting an art exhibition?
Михайло Демцю, художник, який відчуває своє коріння.
Привіт усім! Давніше я відвідала невелику виставку картин. Мене вразили дві речі — сміливі яскраві кольори та багаторазова текстура фарб. Здалеку на одних картинах відчувається рух, на інших — танець. На відстані яскраві кольори підкреслюють нашу автентичність. А силуети гуцулів, українських вільних людей, які живуть у Карпатах, розповідають про їхній колорит, традиції і любов до рідної землі.
Зблизька здається, ніби на полотно просто вилили дуже густу фарбу різних кольорів. Художник шпателем замішував їх, а застигла фарба залишила певний сенс.
Я пам’ятаю, як стояла і все вдивлялася з різних ракурсів, під різним нахилом світла, і моя уява доповнювала картини ілюстраціями. Ясно, що вони надзвичайно позитивні, покращують настрій, додають енергії, а в повітрі наче грає музика віолончеліста.
Єдине, що трохи кидається в очі — це кисті рук. Вони виглядають дещо незграбно і навіть трохи псують загальний вигляд, але, можливо, це також візитівка художника? Що поруч із багатошаровою об'ємною текстурою та неймовірним поєднанням яскравих кольорів руки схожі на справжні важкі колоди. Для українця за всіх часів працьовиті руки були надійним джерелом для створення ресурсу і забезпечення себе та своєї сім'ї усім необхідним. Можливо, Михайло Демцю зображає себе у вигляді похмурого вусатого гуцула? Ми лише можемо на якийсь час зупинитися навпроти і вдивлятися у те світло, яким поділився автор. Заглянути у шпарку його душі. І отримати дещо важливіше за матеріальне — справжню творчу близькість.
Мені цікаво, чи ви відчували щось подібне під час відвідування художньої виставки?
My personal reflections on life, family, and the choices we make. Written in my native Ukrainian, translated and adapted into English for the Hive community with the help of an AI assistant. Photos taken on my personal smartphone during this meeting. Photos from my personal gallery on my phone were used. Thank you for your attention and visit.
