Each of us is an apple, my thoughts./Кожен із нас яблуко, мої роздуми. (En/Ua)

I used to write that people are like nuts to me. But now I think I was wrong, because people are like apples. Every apple is different from the other. Some heroically hold on to the branch, others fall into the grass, and their damaged side becomes soft and begins to rot. But that whole side remains juicy and sweet for a long time. Some apples have worms in the middle.
The most delicious apples are always at the top of the tree, they are filled with sun and rain, wind and cold. Sometimes in my garden I would pluck a hot apple from the branches and only after taking a bite could I understand its taste. The same goes for a person. We can only get to know the essence of a person by "biting" and feeling its taste.
I love apples from my own garden. They are like my close friends, I know what to expect from them. But when I buy apples at the market or in the supermarket, I can only analyze them by their appearance. Although I can take an apple with my hand, first inspecting it and I bring it closer to feel the very tangible aroma. You know, once I was picking an apple and it looked incredible, it smelled like spring, but when I cut it, I couldn't eat it. This apple was tart and didn't have much juice at all. What has a wonderful appearance does not always give us the expected result.

I still often remember the winter evenings of my childhood in the village, when my grandmother would bring a bowl of apples and put them on the table. Those apples were cold and had a slight smell of dampness. We had to wait for them to take in the warmth of the room. In our family, we would pick a lot of apples in the fall and my grandmother would sell some at the market in Brody. And the ones that were left were left in the "big" room. I rarely went there, because it was impossible to let the heat in there. Such a natural refrigerator, there were meat products, jellied meat, fruits, and this room was simply not heated. My mother sometimes says that this room was not intended for living at all. In addition to the fact that the "big" room was used as a refrigerator in the winter, one wedding and two funerals took place in it. And now I discovered that it had no sockets at all. I want to rebuild everything there, put a fireplace and finally create my own cozy home.
Returning to apples, I remember that we watched TV in the evenings. That was the tradition then: after all the chores, dinner, watch the news, and after the news there was always either a series, a movie, or a concert. And my favorite moment began. Grandma or mom would take an apple, peel it with a knife and divide it into parts. We all took a piece and tasted this apple, and grandma would tell us about the apple variety, who planted it, how it grew. That's how I learned about how one of the apple trees was hit by a shell. And so, apple by apple, we learned about various stories. Grandma told a lot not only about apples, but also about many moments in her life. Unfortunately, I don't remember all the stories, a lot of time has passed, I was a child and did not notice the importance of that information. I admit that I often look for those apples with the taste of my childhood on the shelves of stores and markets. Apples are of great importance in my life, in particular, I continue to make apple vinegar, once tried to make apple cider, jam, sometimes bake a pie.

And what kind of apple am I?
Tart, green with sourness, or maybe cloyingly sweet?
I am an apple from which nothing special is expected, so I am not chosen.
I am an apple that can be turned into a delicious jam that tastes good with hot tea and fluffy pancakes in winter.
I am an apple that, due to its aging, turns into strong cider and intoxicates with its aroma.
I am an apple from which a pie was made and juicy, sour apple slices sprinkled with cinnamon add a sophisticated taste to it.
Yet, as an apple, I am not suitable for quick snacks. My true essence is felt in a longer cooking process, saturated with patience and respect, adding more time and aging, seasoning with trust and experience. I no longer need to prove anything to anyone.
I myself am already that rich apple cider, that fragrant cinnamon pie and sweet thick jam. I am no longer looking for a mysterious "culinary" who should start cooking a new dish.
I am sure that somewhere there is someone who will be able to appreciate the depth and dedication to accept me as a finished masterpiece and then it will be a real tandem.

It is in simplicity that you can often recognize genius. I accept myself and this is my most important acceptance at the end of the year.
Merry Christmas!
Happy holidays!

Раніше я писала, що люди мені схожі на горіхи. Але тепер я думаю, що помилялася , бо люди схожі на яблука. Кожне яблучко відрізняється від іншого. Якесь до останнього героїчно тримається на гілочці, інше падає в траву, а його пошкоджений бік стає м'яким і починає гнити. Але та, ціла сторона ще довго залишається соковитою і солодкою. Деякі яблука в середині мають хробачків.
На верхівці дерева завжди найсмачніші яблука, вони наповнені сонцем і дощем, вітром і холодом. Іноді в своєму саду я зривала з гілок гаряче яблуко і лише відкусивши я змогла зрозуміти його на смак. Так само і людину. Ми можемо пізнати сутність людини тільки "вкусивши" і відчувши його смак.
Я люблю яблука з власного саду. Вони як мої близькі друзі, я знаю, що від них очікувати. А от купуючи яблука на базарі чи в супермаркеті я можу лише аналізувати його за зовнішністю. Хоча я можу взяти яблуко рукою, спершу оглянувши і я підношу його ближче, щоб відчути дедь відчутний аромат. Знаєте, одного разу я вибирала яблуко і воно було неймовірне на вигляд, воно пахло весною, але розрізавши, я не змогла його з'їсти. Це яблуко було терпке і зовсім не мало соку. Те, що має чудову зовнішність не завжди дає нам очікуваний результат.

Ще часто згадую зимові вечори свого дитинства в селі, коли бабуся приносила миску яблук і ставила на стіл. Ті яблука були холодні і мали легкий запах сирості. Нам треба було почекати, щоб вони прийняти тепло кімнати. В нашій родині восени збирали багато яблук і частину моя бабуся продавала на базарі в Бродах. А ті що лишалися- залишали в "великій" кімнаті. Я рідко туди заходила, бо не можна було туди пускати тепло. Такий природний холодильник, там знаходилися м'ясні продукти, холодець, фрукти, а цю кімнату просто не опалювали. Моя мама іноді каже, що ця кімната взагалі не була передбачена для життя. Крім того, що "велика" кімната взимку використовувалася як холодильник, в ній відбувалося одне весілля і два похорони. А тепер я виявила, що у ній взагалі відсутні розетки. Хочу мрію там все перебудувати, поставити камін і нарешті створити свій затишний дім.
Повертаючись до яблук, пригадую, що ми дивилися вечором телевізор. От така традиція тоді була: після всіх справ, вечері дивитися новини і після новин завжди йшов або серіал, або фільм, або концерт. І починався мій улюблений момент. Бабуся або мама брала яблуко, чистила його від шкірки ножем і ділила на частини. Ми усі брали по шматку і куштували це яблуко, а бабуся розповідаоа про сорт яблука, хто його посадив, як воно росло. Так я дізналася, про те як в одну з яблунь влучив снаряд. І так яблуко за яблуком ми дізнавалися про різноманітні історії. Бабуся дуже багато розповідала не тільки про яблука, а й про багато моментів свого життя. Я на жаль не пам'ятаю усіх історій, пройшло багато часу, я була дитиною і не зауважувала важливості в тієї інформації. Зізнаюся, що я часто шукаю на прилавках магазинів і базарів ті яблука зі смаком мого дитинства. Яблука займають велике значення в моєму житті, зокрема я продовжую виготовляти яблучний оцет, колись спробувала робити яблучний сидр, варення, іноді печу пиріг.

А яке яблуко я?
Терпке, зелене з кислинкою, а може приторно-солодке?
Я яблуко від якого не очікують чогось особливого, тому мене не обирають.
Я яблуко, яке може перетворюватися на смачне варення, яке взимку смакує з гарячим чаєм і пухкими оладками.
Я яблуко, яке від своєї витримки входить в міцний сидр і п'янить своїм ароматом.
Я яблуко, з якого приготували пиріг і соковиті з кислинкою шматочки яблука, посипані корицею додають йому витонченого смаку.
Все ж я, як яблуко, не підходжу для швидких перекусів. Моя справжня сутність відчувається в довшому процесі приготуванні, насиченим терпінням і повагою, додаючи більше часу і витримки, приправляючи довірою і досвідом. Мені вже не потрібно нікому нічого доводити.
Я сама вже є тим насиченим яблучним сидром, тим запашним пирогом з корицею і солодким густим варенням. Я вже не шукаю загадкового "кулінара", який мав би починати готувати нову страву.
Я впевнена, що десь існує той, хто зможе оцінити глибину і відданість, щоб прийняти мене як вже готовий шедевр і тоді це буде справжній тандем.
Якраз в простоті часто можна пізнати геніальність. Я приймаю себе і це і є моє найважливіше прийняття наприкінці року.
Щасливого Різдва!
Веселих свят!

(Перекладено на англійську за допомогою Google translate)
Фотографії є моїми, зроблені під час крайньої поїздки в моє мальовниче село Пониква.