Довга Дорога до Адріатичного Моря.

Привіт усім!
Вчорашній день на морі був сповнений бурі. Хвилі, наче живі істоти, закручувалися й нестримно поглинали піщаний берег. Морська вода змивала щойно збудовані піщані замки, забирала дитячі лопатки й грайливо гойдала Максима на його новому надувному колі. Вітер, вірний спільник морської стихії, жваво підтримував хвилі, допомагаючи їм у цій мокрій грі.

"Привіт, море!" — вигукнув Максим, його голос, здавалося, губився серед шуму хвиль. "Я так довго до тебе їхав!"
І справді, ми подолали довгі кілометри й пережили чимало пригод, перш ніж дісталися до омріяного Каорле. Уявіть собі: я проїхала 800 кілометрів, зупиняючись лише на 5-10 хвилин для перепочинку, зі Словаччини до Італії. Моя мама дуже зраділа, що ми приїхали й нарешті побачилися. Вона навіть жартома сказала, що тепер я можу навчитися керувати фурою! Я також вже жартувала, коли з легкістю проїжджала останні сто кілометрів, мовляв: "Розступіться, їде професіонал!"
Чомусь мій навігатор створив мені справді незабутню подорож через Словенію. Я була на висоті пташиного польоту і могла бачити місто з величезної гори. Словенія — дуже гарна країна, хоча їхня мова була мені зовсім не знайома. Ми цілу ніч кружляли дорогами європейських країн. У термосі в мене була запашна кава, яка допомагала не заснути.

Якось за мною з’явилася велика біла фура. Вона їхала, не обганяючи, тримаючи дистанцію. Потім я розгледіла українські номери. Водій не сигналив і не робив дивних рухів. Це було дуже комфортно — відчувати, що поряд хтось, хто просто дотримується дорожніх правил, і розуміє, що жінка з дитиною їде здалеку в глибоку ніч. Це відчуття підтримки на безкраїх нічних дорогах було безцінним.

На телефон мені приходили все нові повідомлення: "Вітаємо вас в Угорщині", "Вітаємо вас в Словенії". Найбільше я чекала повідомлення, що ми вже в Італії. І це сталося! Ми прибули до заданого місця призначення, де на нас вже чекали моя мама і Максимова бабуся @rosanna-bravа

І ось ми на Адріатичному морі! Це чудове місце, щоб перезавантажитися. Шум моря допомагає мені заспокоїтися і не думати про вчорашнє, не загадувати про майбутнє. Сьогодні тільки я, сонце і морські хвилі.

Вчора ввечері море було дуже схвильованим. Ще б пак! Одна величезна хмара проковтнула сонце, а інші хмари наздоганяли ту величезну сіру хмару. Це було ще не дуже пізно, але одразу ж стало темно й вітряно. Найкраще мені було знаходитися в морській воді. Хвилі винесли багато всяких рослин, навіть шматки дерева. На пляжі майже не було людей, але тим воно й було прекрасним. Я все чекала, що зможу ще раз побачити сонце, але цього так і не трапилося, і ми пішли додому відпочивати.
Вночі була гроза, дощ ще продовжував йти зранку, похолоднішало відчутно. Тому ми з Максимом спали сьогодні довше. На море ми зібралися під обід. Пляж змінився до невпізнаваності. Морська вода обміліла, і піщаний берег став ширшим, дуже рівним і твердим. Морська вода стала ще теплішою, прозорішою і надзвичайно солоною.
Максим збудував замок з піску, ретельно вирівнюючи кожну стіну. Сонце вже втекло високо в небо, щоб хмари його не дістали. А хмари полетіли десь за обрій, шукати інший берег. Напевно, вітер тепер сумуватиме, хоча він має, крім хмар, ще й повітряних зміїв пильнувати. В обід стає спекотніше, і ми підемо додому, щоб перечекати полуденну спеку.

Повертаючись на пляж увечері, ми застали зовсім іншу картину. Море було спокійне, його поверхня ледь помітно мерехтіла під першими зорями. Легкий бриз ніжно гладив шкіру, приносячи із собою свіжий солоний аромат. Максим, попри втому від денних ігор, здавалося, отримав нову порцію енергії. Він бігав і стрибав по кромці води, сміючись на кожен маленький бризок, який досягав його ніг. Його щасливі вигуки розносилися над тихим пляжем, наповнюючи вечір радістю.
Я сиділа на теплому піску, спостерігаючи за ним. Дивилася на безмежний простір, де небо зливалося з морем, і відчувала, як кожна клітинка мого тіла наповнюється спокоєм. Довга дорога, нічні пригоди й бурхливий шторм минули, залишивши по собі лише приємні спогади. Тут, на березі Адріатики, під покровом зіркового неба, я усвідомила, що всі ці випробування були лише частиною шляху до цього моменту — моменту абсолютного щастя і єднання з природою, яка так щедро ділилася своєю енергією. Це було не просто відпочинок, а повне перезавантаження, якого так потребувала моя душа.