About Fame, Authenticity, and the Value of Things. (En/Ua)

Hello everyone! Today, I want to share some photos and reflections from my travels.
A trip to Havarechchyna is like stepping into an authentic world. It’s a place of living clay, real fire, and people who create things you can actually hold in your hands. There is no internet there, and no mobile network.

I brought my motanka dolls with me, and this time, I started creating inseparable pairs — a Cossack and a Girl. By making a couple, I dive deep into my own subconscious. When creating a pair, there are always a few key elements I must capture. First, the Cossack has to be slightly taller, with broader shoulders and longer arms. There must be a certain balance between two energies: active strength and gentle tenderness.
In a world where everything is becoming digital and fleeting, making something with your own hands brings us back to reality. When I wind these dolls, I feel time slow down. It’s my way of speaking to the world — without words, using only color, the texture of linen, and the power of ancient symbols. The pair is ready, and it carries the very peace we are all searching for.
I don’t know if I’ve mentioned this before, but in Havarechchyna, I was stopped by a schoolteacher who had brought her class there based on my recommendations. She told me she was captivated by my writing style, that she knew my grandmother, and that her father used to be the head of the village council in Ponykva. She shared how much she regretted not being able to read my posts when all Facebook profiles were blocked at the beginning of the war.
My son, Maksym, said then that I had finally achieved fame — that this is what it looks like when your mom is praised and read. I replied that it was wonderful to hear, and so interesting that we met right here, in Havarechchyna. But what I felt wasn't fame; it was a deep joy that my words could support, warm, and embrace someone from afar. And so, I will keep writing...

Once, I watched a documentary about Amy Winehouse very closely. Such a young, talented girl who couldn’t resist the temptation and lost herself. It’s a tragic story of Amy being pulled into the gears of fame, distorting and exposing the most vulnerable corners of her soul because the industry demanded a conveyor belt.
Fame affects people differently. It twists and exposes the worst qualities, the ones you can no longer hide. I don’t know who I would become if I became widely famous. Nobody knows. But I know for sure that I would still hop into my white Opel, drive to Havarechchyna with my motankas, and go to Ponykva to listen to the frogs.
Yesterday, my mom and I were talking about how deeply mothers care about whether their child lives a worthy life or ruins it. Mom asked me which side I think I belong to. I turned the question back to her: "What do you think, as my mother?" And she said I belong to neither, because I am a dreamer and an eccentric ;)
If I had the chance to choose and turn back time, I wouldn't change a single thing. I wouldn't want to forget anyone. Because everything that has happened to me up to this day has made me who I am — a metaphoric, beautifully eccentric soul.

P.S. Foreigners often see our authentic crafts as pure magic. Once, my mom gifted a small motanka doll with ribbons in the colors of the Italian flag to a little girl in Italy. Her father, Mario, came back later trying to pay us because in Europe, such genuine handmade work is incredibly expensive and valuable. For him, it was a luxury item. For us, it was simply a piece of our heart given away for free.

How to get there / Як дістатися:
Гавареччина розташована у Львівській області, неподалік від Золочева. Найкраще їхати сюди автомобілем (як мій білий Опель), адже це глухе й тихе місце далеко від великих трас.
(Havarechchyna is located in the Lviv region, not far from Zolochiv. The best way to get here is by car, as it’s a secluded, peaceful place far from main highways).
​What makes it special / Чому це місце унікальне:
Це осередок традиційної чорнодимленої (гаварецької) кераміки. Сюди приїжджають, щоб побачити, як майстри працюють із живою глиною в автентичних печах. І так, приготуйтеся до того, що зв'язку тут майже немає!
(It is the center of traditional black-smoked (Havaretska) ceramics. People come here to watch masters work with living clay in authentic kilns. And yes, be prepared for almost total lack of mobile connection!)

Про славу, справжність і цінність речей!

Привіт усім, сьогодні поділюся фотографіями, роздумами про свої подорожі
Поїздка на Гавареччину— це перехід у автентичний світ. Там буде жива глина, справжнє полум’я і люди, які створюють речі, що можна потримати в руках. Там відсутній інтернет і стільникова мережа.
Я везла туди свої ляльки мотанки і цього разу я почала створювати нерозлучні пари козак і дівчина. Створюючи саме пару я заглиблююся у власну підсвідомість. В створенні пари завжди є кілька моментів, які я маю врахувати. Перше- Козак має бути трохи вищим, має мати ширші плечі і довші руки. Має бути певний баланс між двома енергіями активною силою і обережною ніжністю.
У світі, де все стає цифровим і швидкоплинним, створення чогось руками повертає нас до реальності. Коли я мотаю ці ляльки, я відчуваю, як час уповільнюється. Це мій спосіб діалогу зі світом — без слів, лише через колір, фактуру льону та силу давніх символів. Пара готова, і вона несе в собі спокій, якого ми всі так шукаємо.
Не знаю чи я писала раніше, що на Гавареччині мене зупинила вчителька, яка привезла свій клас по моїм рекомендаціям. Вона розповіла, що захоплена моїм стилем письма, що знала мою бабусю, а її тато працював головою сільської ради в Поникві. Що коли на початку війни заблокували всі профілі в фб, то шкодувала, що не може зайти продовжити читати мої тексти.
Максим тоді сказав, що я нарешті отримала славу, що ось як це виглядає, коли твою маму хвалять і читають. А я відповіла, що мені приємно це чути, що так цікаво, що ми зустрілися саме на Гавареччині.Я відчувала не славу, я відчувала глибоку радість, що мої тексти можуть підтримати, можуть зігріти і обійняти на відстані. Тоді я продовжу писати далі...

Колись я прискіпливо дивилася фільм про Еммі Вайнхаус,така молода, талановита дівчина, яка не змогла встояти спокусі і загубила себе. Трагічна історія Емі, яку слава затягнула в жорна, викрививши й оголивши найвразливіші куточки її душі, бо індустрія вимагала конвеєра.
Слава по різному впливає на людей. Вона викривляє і викриває найгірші якості, які неможливо приховати. Я не знаю якою я б була, якщо б стала дуже відомою. Ніхто того не знає. Але я б точно осідлала свій білий Опель, поїхала на Гавареччину з мотанками і в Поникву слухати жаб.
Вчора ми говорили з моєю мамою про те, що мами дуже щемко переживають, коли їхня дитина проживає життя гідно чи капарає його. І мама спитала мене, до кого я себе відношу. А я спитала навздогін її: «А ти як вважаєш, як мама?». А вона сказала, що ні до тих, ні до тих, бо я дивачка;)
Якщо б я мала можливість обирати і повертати час назад, я б нічого не змінювала, я б нікого не хотіла забути, бо все, що відбувалося зі мною до сьогоднішнього дня зробило мене мною, такою метафоричною дивачкою.

My personal reflections on life, family, and the choices we make. Written in my native Ukrainian, translated and adapted into English for the Hive community with the help of an AI assistant. Photos taken on my personal smartphone during this meeting. Photos from my personal gallery on my phone were used. Thank you for your attention and visit.