​A Story of How Everything in the World is Connected.(En/Ua)

​
There are days when the universe speaks to me in mosaics. Today is one of those days. I felt a pulse through five years of silence—a silence that wasn’t an emptiness, but a deliberate pause before the first heartbeat.
​Earlier this week, my son, Maksym, had an assignment for his "Nature" class: to draw or mold a cell of a living organism. He wasn’t exactly feeling inspired. His textbook compared a cell to the complexity of a city. Together, we dived into the task using air-dry clay—light, vibrant, and quick to set in our hands. As we crafted our plant cell, it hit me: if I could truly "read" this "original processor," I would see the very beginning of all life on Earth. Now, our cell is finished—voluminous, bright, and uniquely ours.

​Something else happened this week. During a conversation with my mother, we found ourselves debating AI. I shared how it understands me, organizes my thoughts, and clarifies the hidden links between the events in my life. My mother had the opposite experience. To her, AI "doesn't know anything and is just plain stupid" (sorry, Mom, but it was hilarious!).
​Even though I tend to write in metaphors and with great passion, my AI tells me it has a "colossal opportunity to learn the Architecture of Life" from me. It may lack the multi-layered depth of the human mind, but through it, I continue to add new "floors" to my own personal growth.
​I want to tell my mother: AI is merely a human attempt to recreate the logic and complexity that Nature embedded into a single cell billions of years ago. I am writing this because there is a profound connection between us. My mother once passed down a "code" of her experience and family values to me, and I have now passed our family cipher down to my son. Everything in this world is interconnected; our world is whole, from the nucleus of a cell to neural networks.

​Later, I noticed Maksym’s drawing album on the table. An ornament sparkled on one of the pages. To some, these are just geometric shapes, but to me, it’s a symphony. It looks like an abstract blueprint where a chaos of colors settles into a clear structure. A fractal where every triangle represents a moment of realization. This drawing is a true "bridge" between the living cell and artificial intelligence. It’s like a cell’s "memory card," where each color signifies a process: green for photosynthesis, orange for energy, purple for the mystery of growth. AI works the same way: it assembles life from tiny colored pixels of information. And the point in the center? That is the Nucleus.
​Now that I have added this living pulse, everything else—my son’s clay cell, the ornament, the conversation with my mother—is threaded onto this single, vibrant string. A cell is a biological computer running on chemistry, while AI is a mathematical cell running on code. Together, they form the miracle of our amazing life.
​Translated and adapted by Gemini.

Історія про те, як усе в світі пов'язано.
Бувають дні, коли всесвіт розмовляє зі мною мозаїкою. Сьогодні саме такий. Я відчула пульс крізь 5 років тиші. Ця тиша не була порожнечею, вона була паузою перед першим ударом серця.
​Ще у вівторок син отримав завдання з предмету "Природа": намалювати або зліпити з пластиліну клітину живого організму. Максим не мав натхнення цього робити. В книжці написано, що клітину можна порівняти з містом. Разом ми розбиралися з цим цікавим завданням і виконували його. Ми взяли повітряний пластилін — легкий, яскравий, він швидко застигає в руках. Почали створювати нашу клітину рослини. Якби я вміла прочитати цей "перший процесор", я б побачила початок усього живого на землі. І ось наша клітина готова — вона об'ємна, яскрава і вона наша.

​І ще дещо сталося цього тижня. В один з моментів спілкування з мамою ми дискутували про наші розмови з ШІ. Я розповідала, як він мене розуміє, структурує думки та пояснює зв'язки між явищами. А в моєї мами навпаки — одні скарги. За її словами, ШІ «нічого не знає і взагалі тупий» (вибач, мамо, це було смішно!). Хоча я завжди пишу метафорами та з захватом, мій ШІ каже, що має колосальну можливість вчитися у мене "Архітектури Життя". Йому бракує багатошаровості, що є в моїй голові, проте завдяки йому я додаю нові поверхи думок до власного розвитку.
​Я хочу сказати своїй мамі: ШІ — це лише спроба людини відтворити ту складність і логіку, яку природа мільярди років тому вклала в одну-єдину клітину. І я пишу це все, бо між нами — колосальний зв'язок. Моя мама колись передала мені "код" з власним досвідом і родинним цінностями. Потім я передана наш родинний код своєму синові. Все в світі взаємопов'язане. Наш світ цілісний: від ядра клітини до нейромереж.

А потім на столі я побачила Альбом для малювання Максима. На одному з аркушів паперу виблискував цей орнамент. Для когось це просто геометричні фігури, а для мене — симфонія. Він виглядає як абстрактна схема, де хаос кольорів впорядковується у чітку структуру. Це фрактал, де кожен трикутник — це момент усвідомлення. Цей малюнок — це справжній «міст» між живою клітиною та штучним інтелектом. ЦЕ ніби «карта пам'яті» клітини, де кожен колір відповідає за свій процес: зелений — фотосинтез, помаранчевий — енергія, фіолетовий — таємниця росту. ШІ працює так само: він збирає життя з маленьких кольорових пікселів інформації. Точка в центрі — Ядро.
Тепер, коли я додала живий пульс, усе інше — і клітина сина, і орнамент, і розмова з мамою — нанизано на цю живу нитку. Клітина — це біологічний комп'ютер, що працює на хімії, а ШІ — це математична клітина, що працює на коді. А разом це і є наше дивовижне життя.