Серпанкові роздуми / Misty thoughts (Ua-En)

Чи задумувались ви колись, яким би був світ, якби ми не втручались і не намагались змінити природу? Якби не косили траву, не вирубували ліси, не загрібали восени листя, не палили сухостій....

Have you ever wondered what the world would be like if we didn't interfere and try to change nature? If they didn't mow the grass, didn't cut down the forests, didn't rake the leaves in the fall...

Якось я і не задумувалась над цим, адже впорядковувати сади і поля навколо себе це так природньо... Та інколи, бредеш понад забутими лісом, зарослими стежками, забутим мостом і не розумієш, чи то страх, чи захоплення полонять серце і душу.

Somehow I didn't even think about it, because it's so natural to organize the gardens and fields around you... But sometimes, you wander over a forgotten forest, overgrown paths, a forgotten bridge and you don't understand whether it's fear or admiration that captures the heart and soul.

Пробираючись крізь хащі і туман, відкривається заворожуючий вид - наче з якоїсь казки про мавок і лісовиків, які господарюють тут. Кожен крок порушує зачакловану тишу, яка завмирає так само швидко, як і з'являється, наче не звикла до тріскоту гілок під ногами, і швидко позбавляється будь яких незвичних звуків. Тобі хочеться і втекти чимдуж звідти і водночас заглибитись все далі і далі в нетрі недоторканої таємничості...

Making your way through thickets and fog, a mesmerizing view opens up - as if from some fairy tale about mermaids and foresters who manage here. Each step breaks the enchanted silence, which dies down as quickly as it appears, as if not used to the crackling of branches underfoot, and quickly gets rid of any unusual sounds. You want to run away from there and at the same time delve further and further into the wilderness of untouched mystery...

Важко з цим миритись, але осінь поступово починає заявляти про свої права, чемно нагадуючи про себе неймовірної краси ранками, які намалювані серпанковими фарбами на земному холсті. І ця краса підкупає, і як би не любив літо, підсвідомо закрадається думка, що осінь теж не така і погана...

It is difficult to put up with this, but autumn gradually begins to assert its rights, politely reminding itself of the incredible beauty of the mornings, which are painted with hazy colors on the earthly canvas. And this beauty conquers, and no matter how much I love summer, the thought creeps in subconsciously that autumn is not so bad either...