Осінні доріжки

І знову про красу, яку іноді ми навіть не помічаємо. От я особисто, можу сто відсотків сказати, що інколи настільки заклопотана різними домашніми справами, щоденними обов'язками, що все настільки виглядає рутинно, що все як шпалери, які ти навіть не помічаєш. А потім стається щось не дуже приємне, через що я змушена сидіти в 4 стінах, і тільки через призму скла дивитись на світ, на природу, з бажанням вирватись на свіже повітря, та все нема як, не сьогодні і навіть не завтра, і так тиждень минає.

А коли накінець настає час вийти з дому, ти наче з повідка зриваєшся, насолоджуєшся усім тим, що тиждень споглядав з вікна, помічаючи все до найменших дрібниць. І тоді ти розумієш, що дитя наче навмисне зупиняє тебе, наче відправляє на мозкову перезагрузку, щоб знову з'явилось бажання оглядатись навколо, бігати по стежках з опалим листям і дякувати за можливість дихнути на повні легені і показувати цю красу своїм дітям