Особлива чарівність маленького вокзалу/The special charm of a small station (UA/EN)

Привіт всім, друзі.
Останні дні провела в дорозі. Сіла спочити в майже останньому «пункті призначення», окинула поглядом навколо і зрозуміла, що є якась особлива чарівність у маленьких станцій та вокзалів.
Тут тихо. Немає натовпу та безперервного потоку потягів, привокзальних автобусів і таксі. Чарівна місцина, пошрамована залізничним полотном та нитками дротів. Навколо бринить спокій, лиш інколи порушений розміреним гудінням потягів в далині. Наближається гроза, яка до речі, так і не розгулялася. По особливому чутно спів птахів, які літають високо в небі, займаючись літніми пташиними справами.
Залізничний вокзал зовсім маленький. Територія навколо затишна. Навпроти – ліс. Скільки ж разів за останні 20 років я курсували з цього місця в різних напрямках?! Не злічити та й не пригадати. Приміські потяги, то основний транспорт, яким можу доїхати до батьків та в обласний центр. Найтяжче було минулого року. Світломаскування робило це місце, розташоване майже серед лісових нетрів, моторошним, навіть містичним. Доводилося декілька разів їздити в темну пору доби. Добре, якщо повітряної тривоги немає, бо тоді ще й чекати потрібно потяга, який зупиняється до відбою.
Загалом, на цій станції дуже людно восени. Вся справа в грибниках. Їдуть з усієї області на тихе полювання. Зручно ж: приїхали до світанку і вже до вранішнього потяга в них повні корзини грибів. Яких тільки не збирають! Буває розпитую про той чи інший вид, то мені розповідають назви і смакові якості, а я дивуюся, як люди не бояться їсти все під ряд?! Я знаю лише Білий гриб, Польський та маслюк. Живу поряд, а збирати лінуюся. Та й не особливо люблю цей «дар природи».
Влітку, коли сухо і тепло, навіть приємно посидіти отак на привокзальній лавочці в очікуванні свого рейсу. Свого роду відпочинок та перезавантаження перед новим стрибком в коловертя проблем і планів. Вимушений релакс та ще й краса навкруги. Ліс дихає свіжістю, здається, що він поглинає запах мастила та пального.
Намагаюся насолоджуватися кожним моментом буття. Літо швидкоплинне, а тому варто зловити мить, навіть у докучливій та виснажливій подорожі.

Greetings to all, friends.
I spent the last few days on the road. I sat down to rest at the almost last "destination", looked around and realized that there is some special charm in small stations and train stations.
It's quiet here. There are no crowds and a continuous flow of trains, station buses and taxis. A magical place, scarred by a railroad track and strings of wires. The whole place is quiet, only occasionally disturbed by the steady hum of trains in the distance. A thunderstorm is approaching, but it hasn't broken out yet. The singing of birds flying high in the sky, doing their summer bird business, is especially audible.
The train station is quite small. The area around it is cozy. Opposite is a forest. How many times have I traveled from this place in different directions over the past 20 years? I can't even count them all. Suburban trains are the main means of transportation I use to get to my parents and the regional center. The hardest time was last year. The light camouflage made this place, located almost in the middle of the forest, look eerie, even mystical. We had to travel several times in the dark. It's good if there's no air raid alert, because then you have to wait for the train, which stops before the curfew.
In general, this station is very crowded in the fall. It's all about mushroom pickers. They come from all over the region for a quiet hunt. It's convenient: they arrive before dawn and have baskets full of mushrooms by the time the morning train leaves. What kind of mushrooms do they collect! Sometimes I ask about this or that species, and they tell me the names and flavors, and I wonder how people are not afraid to eat everything in a row! I only know the White Mushroom, the Polish Mushroom, and the Butter Mushroom. I live nearby, but I'm too lazy to pick them. And I don't particularly like this "gift of nature".
In the summer, when it's dry and warm, it's even nice to sit on a station bench like this while waiting for your flight. A kind of rest and reboot before a new jump into the whirlwind of problems and plans. Forced relaxation and beauty around. The forest breathes freshness, it seems that it absorbs the smell of oil and fuel.
I try to enjoy every moment of being. Summer is fleeting, so it's worth catching a moment, even in an annoying and exhausting journey.

For the best experience view this post on Liketu