Сни для нової весни: якими вони будуть?

Привіт, друзі.
Цей допис я планувала ще на минулу п'ятницю для #fridaypoem. Але в силу різних за емоційним градусом новин, а також інформації про вихід наших військ із Авдіївки, не було ані бажання, ані настрою, ані сил щось писати. Бо були розпач і біль. Бо є знайомі, які воюють на східному напрямку, і є ті, хто ще не виходили на зв'язок. І від того завмирає й крається серце, "у скринях скронь удари глухі".

ГЛУХІ УДАРИ
У скринях скронь удари глухі
Відчиняють криваве зарево в грудях.
Проводжають червоною вохрою
Зачиняють спалахи у брунатний спокій.

Цією дорогою очі дерев
Виглядають
Чи не не впало небо
із гнізд омели
на твої землі.

Чи не забарилося перекотиполе
розсіювати сни для нової весни.
Чи не втонув місяць у найглибшому колодязі.
Чи зростає Велике Дерево
якому стане гілля на всіх злодіїв.
©Таня Богуславська, 25.12.2023

"Які будуть сни для нової весни?" — запитую я себе вже третій день поспіль, перебираючи в голові всі ці рядки Таніної поезії. А в цей час надворі світить яскраве сонце, першоцвіти у горщиках пробуджуються і вітають весну: ніжним цвітом, тонким ароматом.

І, здавалося б, це мало б дарувати радість, чинити терапевтивну дію. Проте думки крутяться навколо подій, що розгортаються на лінії фронту в Україні, бо війна триває, вступаючи у нову фазу.

Коли маєш справу з "країна — синонім смерті, країна — антонім життя", хіба є змога думати про сни? Я не знаю, якими вони будуть цієї весни. Але не втомлююся ставити собі питання, коли вже це нарешті усвідомить весь світ, по-справжньому? Бо "країна — синонім смерті, країна — антонім життя" — це вже доконаний факт.

Коли світ замислиться над перспективами майбутнього і діятиме рішуче, без вагань і відтермінувань на потім? Бо потім може і не бути, навіть для самого ж світу. Адже час невблаганний, і кожна хвилина має значення. Бо часто мить вимірює чиєсь життя.