Мамина орхідея / Mother's Orchid

Привіт, друзі!
Я так давно не писала для Life Stories. І сьогоднішній допис я вирішила розмістити саме тут. Він невеличкий за обсягом, але в ньому є глибина думки і певний психологізм, які завжди цінувалися у цій спільноті. Тож, цей допис не зовсім про орхідею...

Почну з того, що мені так приємно було сьогодні отримати ці фото від мами.

Бо, по-перше, саме цю орхідею я подарувала їй цього року на День народження 1 січня, коли рослина ще так рясно не цвіла. А по-друге, ці фото мама зробила сама, опанувавши планшет, який ми подарували їй разом із орхідеєю. А ще ці фото нагадали мені про той день, коли ми вперше після тривалої розлуки через війну в Україні, зібралися всією родиною за святковим столом.

Оскільки мої орхідеї ще сплять, побачити, як рясно квітне мамина орхідея, — начебто відчути доторк теплого промінчика щастя, мамину радісну усмішку, тілесність краси, яку нам дарує природа. А ще — огорнути себе приємними спогадами, які тепер на відстані я переглядаю у своїй пам'яті як улюблені старі фотографії в умовах нашого непростого й буремного життя. Бо війна нікуди не поділася.

Тому зараз для щастя потрібно небагато. Достатньо отримати ось такі фото, почути голос рідних, щиро порадіти за маму/брата/колегу чи навіть за себе, що в умовах війни ми набули нових вмінь та навичок. Або ж просто прокинутися вранці і побачити новий день. Але насамперед відчути те, що ти живий, бо здатний дарувати і отримувати любов. Попри все.

Дякую за увагу! До зустрічі!