[EN/UA] Вітер в харю, а я шпарю / The wind is blowing, and I'm burning

Всім читачам української спільноти привіт. Вже звичка з'явилася заходити сюди кожного дня, читати, коментувати та самому залишати свої думки у пості. А раптом хтось напише, то так завжди цікаво. Нажаль я не знаю іноземних мов, взагалі, так би почитав і інших авторів, не лише з України. Переводити онлайн то все час, розряд телефону, генератор зараза бензин жере, то подовгу не сиджу.

Коротше, думки в голос. Вітер такий піднявся, нещодавно було майже по коліна снігу, а зараз і слід від нього зник. Нажаль я не можу ризикувати, писати де я саме, та всі подробиці про фронт, але так хочеться. Багато чого хочеться розповісти, а є такі речі про які і згадувати не можливо, бо то жахіття. Тож напишу про "мирні" справи. Зранку наколов дрова, помив посуд, хлопці одні приїхали з позицій, другі поїхали, ми по черзі їздимо. Моя черга теж буде на днях. А поки я на відпочинку, то займаюся домашніми справами. Ось сьогодні пішов у місцевий магазин, далеченько і вітер сильний, прямо з ніг збиває. Вітер в харю а я шпарю. Їхати машиною не захотів, бо пройтися ногами набагато приємніше.

Зайшов у магазин, приміщення посічено, майже розбито, як він ще працює незрозуміло. З товарів тут тільки те, що можна хранити без холодильників, наприклад хліб, крупи, сигарети, напої, консерви. Але ж ціни! Я ось сьогодні купив літру пепсі за 56 гривень і сигарет блок по ціні як за три блока. З одного боку зрозуміло, чому такі ціни, бо логістика тут ніяка, та і напрямок такий, що сюди безсмертний тільки не боїться їхати. А з іншого боку окрім нас тут майже ніхто нічого і не купує. Звідки у старенької бабці гроші? А тут окрім старих нікого і немає, евакуювалися люди.

То, це добре якщо є зв'язок, поганенько, але ловить інтернет, я перевів з картки на картку гроші і все, терміналів ясна річ немає. А серед тих місцевих що залишилися тут, існує бартер. Є у нас одна бабця, вона пече нам хліб в печі, в старій такій, на дровах, смачний хліб! А ми її підгодовуємо консервами, цукерками, тими що для нас волонтери привозять. Ось так і живемо, ви нам, а ми вам! Ця бабця коли нас бачить так радіє, цілує, обіймає, називає синочками. Стара, одинока, куди їй вже їхати? Ми її якось у лікарню возили, далеко, але ж допомогаємо, бо вік вже поважний. А були у нас і такі бабці, що продукти візьме, а потім у нас весела ніч, бо вона руських чекає.

Прийшов з магазину, приніс сигарет, на перший час вистачить. Хлопці одразу кинулися курити, бо цигарки тут дефіцит. А я зашкерився на саморобну кровать з досок, постелив каремат, та блукаю в інтернеті. Добре до він є, з перебоями, але то хоча б щось. Не прощаюсь.

Hello to all readers of the Ukrainian community. It has already become a habit to come here every day, read, comment and leave your own thoughts in the post. And suddenly someone writes, it's always interesting. Unfortunately, I do not know foreign languages, in general, so I would read other authors, not only from Ukraine. Transfer online all the time, the phone is dead, the generator is running out of gas, so I don't sit for a long time.

In short, thoughts in voice. The wind has picked up so much, recently there was almost knee-deep snow, and now even a trace of it has disappeared. Unfortunately, I can't risk writing where I am exactly and all the details about the front, but I want to. There are many things that I want to tell, but there are such things that it is impossible to mention, because it is terrible. So I will write about "peaceful" affairs. In the morning, I chopped firewood, washed the dishes, one of the guys came from the positions, the other left, we take turns driving. My turn will also be in a few days. And while I'm on vacation, I do household chores. Today I went to a local store, it was far away and the wind was strong, knocking me right off my feet. The wind blows and I burn. I didn't want to go by car, because walking is much more pleasant.

I went to the store, the premises were hacked, almost broken, it is not clear how it still works. Of the goods here, only things that can be stored without refrigerators, for example, bread, cereals, cigarettes, drinks, canned goods. But the prices! Today I bought a liter of Pepsi for 56 hryvnias and a pack of cigarettes for the price of three packs. On the one hand, it is clear why the prices are like that, because there is no logistics here, and the direction is such that an immortal is not afraid to go here. And on the other hand, besides us, almost no one here buys anything. Where did the old grandmother get the money? And there is no one here except the old people, people evacuated.

Well, it's good if there is a connection, it's bad, but the Internet catches, I transferred money from card to card and that's all, of course there are no terminals. And among those locals who stayed here, there is barter. We have a grandmother, she bakes bread for us in the oven, in an old one, on wood, delicious bread! And we feed her with canned goods, candies, things that volunteers bring for us. This is how we live, you to us, and we to you! This grandmother is so happy when she sees us, kisses us, hugs us, calls us sons. Old, lonely, where should she go? We once took her to the hospital, far away, but we help, because the age is already respectable. And we also had grandmothers who would take the groceries, and then we would have a fun night, because she was waiting for the Russians.

Came from the store, brought cigarettes, it will be enough for the first time. The guys immediately started smoking, because there is a shortage of cigarettes here. And I sat down on a self-made bed of boards, laid a mattress, and wandered on the Internet. It is fine, with interruptions, but at least something. I don't say goodbye.