Великий Гук
Привіт, друзі! Учора я обіцяв із мамою поділитися розповіддю та зображеннями про наші відвідини водоспаду Великий Гук. Якщо з розповіддю все гаразд — я зараз вам усе скоренько опишу, — то із зображеннями трошки заковика вийшла, бо в нас збереглося лише одне більш-менш нормальне фото самого водоспаду. Річ у тім, що я майже не робив знімків, бо мало хто в нас постійно тримає телефон у руках. Я думав, що у дружини буде більше світлин, але, на жаль, у неї теж майже нічого немає. Тож вирішив: докину кілька фото — зокрема як ми спускалися вниз.
Сам спуск був доволі небезпечний, особливо для мене, бо я йшов у тапочках з гладкою підошвою. У кросівки я не міг узутися — мав поранений палець. Але це мені не завадило потім скупатися. Спускався дуже обережно, хоч одного разу таки послизнувся.
Є ще фото дороги, якою ми під’їжджали до місця, де розташований водоспад. Там добре видно, що літо вже відходить: листя починає потроху жовтіти, і в горах осінь прийде швидше, ніж на рівнині.
Тепер про сам водоспад. Великий Гук, як зрозуміло з назви, відрізняється від Малого: якщо Малий має висоту близько 2 метрів, то Великий — цілих 4. Під самим водоспадом утворилася глибина майже на зріст людини. Ми всі по черзі там скупалися. Це дуже нагадувало занурення на Йордан, яке дехто практикує щороку. Я колись це робив, але вже давно перестав. Тож це занурення стало для мене першим за багато років.
Вода була справді крижана — аж перехоплювало подих. Я хотів щось прокричати дружині, яка стояла на березі, але груди так стискало від холоду, що слів не було. І водночас це було неймовірне відчуття. Я тепер добре розумію тих, хто щоранку занурюється в холодну воду чи обливається крижаною. Це, мабуть, дуже класно.
Але я також зрозумів: я занадто лінивий для таких речей. Бо не можу змінювати свій розпорядок дня. Щоб робити це щоранку, треба вставати о 6-й, а може й о 5-й: поки дітей до школи відправиш, сніданок приготуєш… А це означає, що доведеться лягати раніше, хочеться ж із дружиною бодай серію серіалу подивитися або просто поговорити, коли діти сплять.
Тож навряд чи в мене це вийде. Але колись я таки обов’язково спробую.
