Ранок. Осінь. Приморозок

Вчора в нас падав дощ — холодний, справжній листопадовий дощ.
Він барабанив по даху, створюючи ту саму затишну атмосферу, що так надихає на якусь творчу роботу. Я дуже люблю, коли падає дощ: він ніби знімає напругу, створює спокійний, рівний фон, під який добре думається й працюється.

До того кілька днів стояла суха погода — сонячно вдень і морозно зранку. А мороз і сонце, як відомо, здатні добре підсушити землю, тож ґрунт був твердий і сухий. Я навіть думав піти полити полуницю, яку дружина перед тим порозсаджувала з вусів, щоб вона не пересохла. Але природа все вирішила сама — дощ прийшов саме вчасно.

А ще в п’ятницю зранку в нас був заморозок. Треба було раніше встати — вирішити одну справу, зустріти швагра — і я застав те саме ранкове диво, коли трава й дерева вкриті тонким сріблястим інеєм. Небо тоді вже набирало рожево-фіолетового кольору, але справжня краса розкрилася трохи пізніше, коли зійшло сонце.
Світло впало на все навколо, і трава, гілки, дах — усе заграло яскравими, соковитими барвами. Незважаючи на холод, це було надзвичайно красиво, тож я, звісно, не втримався й зробив кілька фото.

Я дуже люблю такі ранки — коли повно світла, коли прохолода поєднується з теплим сонячним сяйвом. Особливо восени це має якийсь особливий спокій і красу.