Прощальний зблиск сонечка

Привіт, друзі! Кілька днів тому я майже цілий день активно працював — монтував вагонку в кімнаті біля сходів, що ведуть на другий поверх. Напевно, це можна назвати сходовим майданчиком, адже звідти розходяться шляхи практично до всіх кімнат.

День був похмурий: час від часу падав дощ, хоча й не затяжний. Інколи крізь хмари пробивалося сонце. І от увечері, коли я вже закінчував роботу у доволі темній кімнаті, я помітив красиве світіння з дахового вікна у ванній. У ванній дверей немає, тож м’яке вечірнє світло залило й мою робочу зону. Я не втримався, відкрив дахове вікно й визирнув назовні.

Переді мною відкрилася дуже гарна картина: сонце сідало на фоні похмурих хмар, з яких перед тим падав дощ. Сліди дощу добре видно на даховому покритті (на другому фото — металочерепиця). Один із останніх промінчиків сонця зблиснув з-під хмар і зробив усе довкола надзвичайно гарним, сповненим якоїсь м’якої надії, віри в те, що все буде добре. Не знаю, чи є для цього підстави, але сонце завжди давало мені такий внутрішній спокій. Навпаки, темрява й сірість пригнічують мене. Я не надто вірю в знаки чи символи, але вплив сонця на мене — однозначно позитивний.

Я зробив кілька фото. Останнє — з балкона. Сонце світило із заходу, а на знімку ви бачите поле, розташоване на південному сході. Там не надто помітно, що його освітлює сонце, але кольори все одно тепліші, ніж без нього. Тож сонце на цьому фото теж присутнє — хай навіть заочно.

А сьогодні в нас затяжний дощ. Тож, мабуть, той легкий вечірній дощик був передвісником дощового сезону, який починається. Я не дуже люблю похмуру погоду, але, можливо, вона посприяє появі грибів. І, може, цього року я нарешті зможу поїхати та знайти нормальні гриби.