Посріблені туї

Привіт, друзі! Коли минулого понеділка іній вкрив подвір’я, я, крім трави та всіх предметів, посріблених морозом, звернув увагу й на свої туї. Висадив їх п’ять років тому — зовсім малесенькими, лише 20–30, може 40 сантиметрів заввишки. Хотів, щоб із часом вони утворили живопліт.

План був такий: зробити не непрохідну стіну, а радше зелену огорожу, яка б захищала від пилу з дороги (а його влітку чимало, та й навесні чи восени теж вистачає), і водночас не закривала повністю краєвид. Хотілося, щоб крізь проміжки між деревами можна було побачити, що діється на дорозі.

Тепер туї вже непогано підросли, але до справжньої “зеленої стіни” ще далеко. Думаю, років через три-чотири, може п’ять, вони зіллються в суцільний живопліт. Виходить, загалом десь десять років потрібно туям, висадженим через метр, щоб перетворитися з малих саджанців на високу щільну огорожу.

Поки ж між ними ще є проміжки — зараз туди вільно проходить тачка, а ще кілька років, мабуть, і людина зможе протиснутися.

А далі вже доведеться ставити справжній паркан, бо коли туї зовсім зімкнуться, буде складно працювати біля межі — особливо з боку сусідів. Тож гадаю, наступного року вже час братися за це серйозно.