По гриби у безкраї поля
Привіт, друзі! Ну, не зовсім ці поля безкрайні — вони все ж таки обмежені дорогою та двома селами довкола. Хоча, якщо розібратися, то, напевно, й трьома чи навіть п’ятьма, просто деякі з них трохи далі, за пагорбом. Але це не так важливо — відчуття простору все одно зберігається. Ці поля вже не такі оброблені, як колись, коли колгосп із сусіднього села засівав кожен клаптик землі. Тепер частина території перейшла у фонд сіл-сусідів — там зводять будинки, котеджі, навіть цілі житлові комплекси.
Проте ще лишилися місця, де почуваєшся наче на долоні. Саме там, серед цих просторів, ростуть молоді сосни — колись їх, мабуть, насіяв вітер. Поля ті не розорювали, бо трапляються яри, куди трактор не дотягнувся. І от саме туди я поїхав на велосипеді — пошукати маслюків. Знав, що зараз вони ростуть масово, майже під кожною молодою сосною, адже старий ліс для них не надто підходить — хіба на галявинах або узбіччях, де більше світла. Трава там хоч і висока, але не заважає бачити гриби.
Цього разу мені вдалося назбирати чимало — майже пів великого пакета з АТБ. Багато, щоправда, було старих, розкислих від дощів маслюків — видно, що люди вже проходили переді мною: брали старі, дивилися і викидали. Деякі навіть не чіпали, бо гриб уже був занадто старий. Але серед них траплялося чимало молодих, гарних маслючків — тож я не марнував нагоди. Чимало ховалося під хвоєю біля стовбурів, як маленькі горбочки — розгорнеш, а там молоденький грибок.
Єдиним мінусом була похмура погода: хотілося сонця, яке на хвильку визирнуло, освітивши все навколо — і стало так затишно та радісно, шкода, що не встиг зафіксувати це на фото. Зараз осінь уже холодна й сіра, але гриби все ще ростуть. Мабуть, завдяки тому теплу, що збереглося в землі та хвої після спекотних днів два тижні тому. Сподіваюся, гриби ще трохи будуть — я б іще назбирав білих, хоч це вже не критично, бо певні запаси зроблено. Є що поставити на стіл гостям — мариновані білі, маслюки, опеньки… а решта хоча опеньки це радше для себе)).
