Дощ таки впав

Привіт, друзі!Я вже згадував, що позавчора нас синоптики лякали бурею — мовляв, буде сильний дощ, який усе змете на своєму шляху. Тоді я вирішив зірвати вишні й малину.
А ввечері сидів на ганку, на терасі, пив м’ятний чай і очікував на грозу. Але дощу так і не було: буквально впало кілька крапель, подув сильний вітер, зняв затіняючу сітку з нашої теплиці — і на цьому все скінчилося.

Проте вчора було зовсім інакше: дощ почався повільно, поступово наростав і вже до настання темряви падав досить сильно. Цей дощ добре напоїв землю — вона стала волога, насичена.

Дружина сьогодні була на грядках і казала, що земля справді добре просякла вологою. А це чудова новина, бо все почало пересихати. Біля хати ми ще якось поливали, але на полі, на городі — усе зівало від спраги. Який там полив? Щоб дотягнути шланг до городу від свердловини, треба дуже довгий — його ще й купити треба.

Тож дощик упав, землю наситив — і це вже полегшення. Але от що дивно: вітру начебто й не було, а під аличею лежить купа струшеної зеленої аличі. (Хоча щойно прийшла думка, що це, можливо, сталося ще позавчора, коли був той справжній вітер. Бо я після того вітрюгану не заглядав, що там коїться під нашою аличею, яка тільки-тільки почала жовтіти.)

А сьогодні глянув — і побачив: багато на землі не лише тої поганої, недорозвиненої, яка сама по собі опадає, а й цілком нормальної, зеленої, доволі крупної. Тож, мабуть, це все ж було ще позавчора, просто я тоді цього не помітив.