А час минає

Знаєте, друзі, зараз у дорослому віці найбільшим дефіцитним ресурсом є час. Справді — його не купиш за гроші. Цю банальну істину ми всі чули з дитинства, але, як це часто буває, в дитинстві чи юності ми відмахуємось від простих істин, навіть якщо вони перевірені століттями. Про те, що найціннішою є любов і що вона здатна змінити все, можна писати окремо — може, колись я й напишу.

А от сьогодні хочу поговорити саме про час. Він справді дуже цінний. Просто в юності ми його не помічаємо — здається, що його вдосталь. Нам нудно, ми не знаємо, чим зайнятися. Діти тим паче — якщо їм не даєш планшет чи мультики, вони одразу не знаходять собі місця.

Зараз же я вже розумію: навіть «нудна» робота буває важливою. Особливо коли живеш у приватному будинку — постійно щось треба полагодити, прибрати, полагодити те, що поламалось саме в найнезручніший момент. І все це не просто нудно — це часто дратує. Бо завжди бракує часу.

У мене цілий список відкладених справ, які терпляче чекають своєї черги. Але доводиться займатися тим, що вже «горить» — щось зламалося, щось муляє очі, щось нарешті мусиш доробити. І ти відкладав, відкладав, а потім у якийсь момент просто психуєш і берешся робити. Але все одно не встигаєш усе. Просто неможливо встигнути все.

Я постійно думаю: де взяти більше часу? Більше часу на важливі справи. Більше часу на близьких. Більше часу побути з сім’єю. Погратися з дітьми, піти з ними погуляти. Більше часу на прогулянку з дружиною— ми гуляємо, звичайно, але хочеться більше.

Пишу цей допис, а часу знову не вистачає, бо зараз уже треба бігти забирати сина зі школи. Час, який я виділив на нього, настав, а час на цей допис — навпаки закінчився.

От такі справи.